UkrEngRus

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

За час свого існування людство безповоротно знищило біля 300 млрд. т кисню, замінивши його шкідливими сполуками, з яких кисень вже не може утворитися.

На Землі приведено у повну непридатність для ведення сільського господарства 1,5 – 2,0 млрд. га раніше родючих ґрунтів.

В результаті антропогенної діяльності температура атмосфери з початку XХ сторіччя зросла приблизно на 2 – 3 градуси за Цельсієм.

Наша цивілізація за станом технологій, можливостями біосфери досягла критичної межі через перенаселеність планети.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні протягом року в атмосферу надійшло 6,7 млн.т забруднюючих речовин, на підприємствах України утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів. З природних водних об’єктів України забрано 14,8 млрд. м3 води, у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків.

Різко знизився загальний рівень здоров’я населення України. У 2015 році  померло 594 тис. 800 осіб, народилось 411 тис. 800 осіб.

Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

В Україні ВІЛ-інфіковані 185 147 осіб, хворі на СНІД 38 455 осіб.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки. Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб).

Нелегальні мігранти здійснюють на території України кримінальні злочини, загострюють санітарно-епідеміологічну ситуацію.

Зростає рівень криміналізації суспільства. В Україні протягом 2015 року виявлено 5 млн. 651 тис. 824 злочина, засуджено 947тис. 983 особи.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні порушуються права і свободи людини. Правоохоронними органами застосовуються необґрунтовані затримання та арешти.

Широко розповсюджене незаконне насильство для отримання зізнання у скоєнні злочину.

Порушуються права власності, зокрема, незаконні захвати земель або іншої власності всупереч закону.

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альянсу в цілому..***У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. ***Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування..***Євросоюз створить новий Генеральний директорат з питань оборони, промисловості та космосу для допомоги у фінансуванні, розвитку та розгортанні збройних сил..***

 

There are no translations available.

Політолог, кандидат психологічних наук О.Т.Чередниченко: "За своїм змістом, демографічна проблема містить всі ознаки всеосяжності і багатогранності і у контексті національної безпеки стоїть поряд з такими фундаментальними її основами, як енергетика та забезпечення продуктами харчування".

матеріал подається вдруге у зв’язку з його актуальністю

1.ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

1. Питання демографії серед інших відрізняються своєю гостротою, актуальністю, суперечливістю, полярністю поглядів, не виваженістю суджень, доповнюючись надмірною катастрофізацією проблеми. Останнє вже стало загальним місцем і,навіть, не піддається сумніву. „Катастрофізм” став точкою відліку, від якоїберуть свій першопочаток всі пропозиції з його подолання. Причому вони не відзначаються оригінальністю і у цьому плані наслідують європейський стандарт.

2. Низка дослідників стверджують, що скорочення корінного населення ледве не благо для України, а нестачу робочих рук пропонують здійснити, як і в Європі, за рахунок притоку робочої сили з інших країн і бачить у цьому ледве не єдиний шлях до «порятунку» України від демографічної кризи (основними категоріями незаконних мігрантів, що затримуються органами охорони державного кордону України, стали громадяни наступних країн: Афганістану, Індії, В'єтнаму, Іраку, Бангладеш,Китаю, Пакистану, Шрі-Ланки, частка яких у загальній кількості становить 95 %. Найбільшу кількість серед них складають громадяни Афганістану -32%, Індії -25 % та В'єтнаму – понад 13%).На думку вказаних фахівців, мігранти краще нас, „аборигенів”, „адаптуються до реалій ліберальної та глобальної економіки” і що депопуляція - верстова дорога,якою рухаються всі „цивілізовані країни”. Виходить, що ми маємо піти на зустріч таким поглядам і звільнити територію України,  поступившись місцем будь-кому,хто краще „пристосовується” до новітніх умов. Не вдаючись у детальний аналіз таких підходів відзначимо їхню віднесеність до методу „кривої логіки”, що вказує на їхній маніпулятивний характер щодо свідомості наших громадян. Нав’язування комплексу меншовартості – потужний технологічний прийом, на тлі якого можна розгорнути будь-який політико-економічний проект. По-друге, факти щодо зменшення населення у країнах „освіченого Заходу” свідчать дещо про інше і далі ми на цьому зупинимося детальніше.

3. За своїм змістом, демографічна проблема містить всі ознаки всеосяжності і багатогранності і у контексті національної безпеки стоїть поряд з такими фундаментальними її основами, як енергетика та забезпечення продуктами харчування. Вона безмежна, оскільки охоплює всі сторони та аспекти людського буття. Тому шлях до стабілізації і збільшення народонаселення не може вичерпуватися рамками самої демографічної науки і закінчуватися межами пропонованих рішень по напрямках, що є дотичними до неї. Широка представленість цієї теми у засобах масової інформації та низці наукових робіт не дає повного розуміння глибинних основ демографічних негараздів. Окрім того, демографічні процеси для всього світу – це ще й питання великої політики.

Так третього квітня 2006 року на 39-ї сесії Комісії ООН з народонаселення та міграції генсек ООН Кофі Аннан подав на розгляд звіт про міграції в світі. У ньому було зазначено, що Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб) і займає четверте місце в цьому списку.

Число вражаюче, тому важко в нього повірити. Враховуючи технологічність підходів західних фахівців, можна з певною долею достовірності стверджувати, що це не що інше, як спроба формування нашого сприйняття щодо майбутньої чисельності
іноземців в Україні.

У поданому контексті варто нагадати слова Держсекретаря США М.Олбрайт, яка пропонувала нам замість вступу в ЄС задовольнитися „сусідським статусом”. У цьому сенсі показовою є доповідь Єврокомісії (березень 2003 року)  “Більш масштабна Європа : Нові рамки відносин ЄС зі своїми східними і південними сусідами”. На переконання авторів цього документу, з “сусідського кола” повинно бути сформоване потрійне захисне кільце. Завдання першого - забезпечити вирішення проблеми зупинки напливу економічних біженців у заможну Європу. Тобто пропонується звільнити від цієї роботи держави ЄС, узявши на себе, в рамках угод, ці зобов'язання. Друге кільце повинне служити економічному поліпшенню “сусідського” простору, оскільки бідні сусіди будуть являти собою економічний та політичний фактор ризику. Це надзвичайно важке, а можливо й не розв'язне завдання, оскільки існує значна різниця не лише в рівні добробуту між Союзом та його сусідами, а й у психології людей (відомо, з якими труднощами стикається до нинішнього часу Німеччина, прийнявши у свої ряди “братів по крові” із східної її частини). Третє захисне кільце повинне відгородити ЄС від міжнародної злочинності. Таким чином, Україна потрібна заходу як елемент зовнішнього кільця безпеки, що повинно відгородити ЄС від навали та деструктивного впливу малокваліфікованої і злочинної сили.

4. Щодо України, то звертає увагу майже цілковита відсутність (на рівні серйозних наукових розробок) проектів вирішення демографічної проблеми за рахунок внутрішнього потенціалу країни. Якщо такі пропозиції й трапляються, то про них згадується побіжно, мимохіть, не зосереджуючи на цьому уваги. Причому вони не несуть на собі фактору комплексності, структурності, цілісності. До того ж дослідники нерідко відверто лякають нас підходами класичного редукціонізму. Вони намагаються все звести до простої причини і висловлюють впевненість,  що коли  ми не будемо вирішувати проблему за рахунок мігрантів, то нас чекає ледве не повне вимирання. На їхній погляд Україна має зробити вибір на користь „спільного проживання з афро-азійськими народами з перспективою формування новітньої багаточисельної єдиної української нації”. Ось така основна парадигма, що пропонується „фахівцями”, особливо тими, які ведуть свої наукові пошуки на західні гранти.

Слід додати, що пігмеї - корінні жителі тропічної Африки – десятками тисяч років живуть в умовах обмежених ресурсів і не вимирають!!!. Їхня чисельність невелика, проте стабільна. Просто вони є адекватними умовам, в яких знаходяться і за яким стоїть досвід тих самих тисячоліть. Кожен член племені – від малого до старого – вносить свій вклад у процес виживання. Це не заклик до „пігмеїзації” всієї країна, а до пошуку шляхів, що допоможуть вийти з становища, яке склалося.

Нам потрібно обговорювати не те, як долати демографічну кризу за рахунок нових прибульців, а  як пристосуватися до неї і які проекти для подолання негативних демографічних наслідків можна запропонувати. До сказаного слід додати, що у 1900 році доля населення розвинутих країн на всій планеті сягала 30%, а вже у 2000 році вона дорівнювала 10%.

5. Ми намагаємося підлаштовувати наше законодавство під європейське без усякої критики і аналізу. Від нас вимагають його лібералізації в галузі міграції, що потрібно, у першу чергу, Заходу. Україна, як ми зазначали, покликана „осаджувати” потоки некваліфікованої робочої сили на своїй території, бути своєрідним фільтром. Кваліфіковані ж кадри з України й надалі „вимиватимуться” західними країнами для задоволення їхніх потреб і у нас вже сьогодні відчувається брак робочих та інженерно-технічних професій. У такий спосіб ми розбазарюємо наш трудовий потенціал.

За розрахунками на основі ООН-івської методики, кожний спеціаліст, що покинув країну, вилучив з надбання суспільства приблизно 300 тисяч доларів США. За даними Ради з вивчення продуктивних сил НАН України, втрати економіки від зовнішньої трудової міграції можуть сягати 10 млрд. дол. щорічно!!! Заробітчанство, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного та соціального фонду  завдяки відсутності відрахувань від зарплати. Українські трудові мігранти ввозять в Україну приблизно 5 млрд. доларів. Зароблена ними сума за рік перевищує іноземні інвестиції в країну. Але гроші, переважно, йдуть на придбання житла, навчання дітей, або проїдаються. Організовують свою справу лише 3,6% заробітчан, оскільки це пов’язано із значними труднощами та недосконалим законодавством, яким користуються перевіряючі органи. Наші співвітчизники з вищою освітою працюють за кордоном, переважно, простими робітниками і гублять при цьому свою професійну кваліфікацію. Хоча сьогодні, наприклад, зарплата електрозварника, будівельника, сантехніка чи інженера-електрика в Україні цілком співставна із зарплатою нашого працівника за кордоном.

Сьогодні важко сказати, скільки наших співвітчизників працюють за межами України. Статистичні данні різних служб та соціологічних досліджень дають цифру від 2 до 7 млн. осіб. Така колосальна розбіжність між даними яскраво висвітлює необхідність посилення державної уваги до цієї проблеми.

6. Безумовно, що відток працездатного і кваліфікованого населення можна вважати вкрай негативним явищем, що прямо впливає на стан національної безпеки країни. Поповнення ж трудових ресурсів будь-якою країною за рахунок „афро-азійських народів” засвідчив, що останні практично не адаптуються до культурного простору країни перебування, створюючи свої анклави, недоступні навіть для контролю органам влади. Тим більше, що в нинішню епоху мобільних телефонів, Інтернету і доступних авіаперельотів прибульці не втрачають зв’язків з історичною батьківщиною і переносять свої звичаї на нову країну проживання. Їхня тактика проста, послідовна і жорстка: приєднуючись до вже існуючих у Європі
громад, вони створюють чисельну більшість в окремих регіонах. Після цього встановлюють там свої порядки, не звертаючи уваги на місцеве законодавство (приклад – Косово).

Проблеми Німеччини, Франції, „плавильного котла” - США та інших країн – також є прямим тому свідченням. Сьогодні проблема міжкультурних та міжрасових колізій залишається значущою для американського суспільства, а психологічна сумісність з іншими расовими угрупуваннями не стала притаманною негроїдній расі.

Яскравим прикладом колосальної внутрішньої напруги, що виплеснулася назовні, можна назвати криваві події початку 90-х в Лос-Анжелісі. Там поліцейські побили чорношкірого. Почалося справжнє негритянське повстання, в результаті якого 55 людей було вбито, дві тисячі поранено та 12 тисяч – заарештовано! Тобто, згадані обставини породжують низку гострих і масштабних проблем, починаючи від збільшення злочинності, проведення терористичних актів і закінчуючи грубим тиском на уряди та громадян. Динаміка названих процесів свідчить про латентний конфлікт  на глибинному рівні  який, зрештою, серйозно зачіпає долі мільйонів людей.

7. У 2006 році була опублікована доповідь одного зі стовпів британського міністерства оборони контр-адмірала Кріса Паррі, що відповідає за “концепції та доктрини”, під назвою: «Вплив масової імміграції на національну безпеку”. Він підвів історичну базу під масове переселення жителів країн „третього світу” у Європу і порівняв нинішній приплив мігрантів у Великобританію і країни ЄС з подіями сивої давнини, коли Римська імперія зіткнулася віч-на-віч з незліченними ордами готів та вандалів. Чужорідна  „ін’єкція” завершилася для Рима трагічно — він розвалився. Сьогодні, на думку фахівців, така ж участь чекає й США.

8. Аналіз інформаційних джерел засвідчує, що Західна Європа має багато проблем від імміграції, що знайшло вираз у даних кримінальної статистики. Наприклад, кількість скоєних злочинів в Італії, Голландії, Норвегії, Данії, Швеції та ін. сягає в межах 50 - 85 відсотків від їхнього загального числа по країні. Звичайно, що приїзд іноземного мігранта нічого не вартує роботодавцю (і за свій приїзд в ту чи іншу країну він ще й  платить), ніж, наприклад, державна реабілітаційна програма людей похилого віку.

Якщо ж врахувати невпинне зростання населення планети, яке буде відбуватися за рахунок країн, що розвиваються (з 1995 по 2025 роки у країнах, що розвиваються, населення збільшиться більш ніж на мільярд, тоді як у розвинених - менше ніж на 15 млн.), то реальним стає поступове поглинання країн, подібних до України, афро-азійськими народами.

9. Національні особливості та суверенітет нації, національні держави, за задумом глобалістів, мають піти у небуття, бо накладають національні обмеження (культурні, етнічні, соціальні, гуманітарні тощо) на принцип вільного переміщення капіталу, робочої сили,  товарів та послуг, який є для них священним.

Один із найвідоміших французьких філософів Ж. Бодріяр пише, що „глобалізація веде світ до дедалі більшої дискримінації. Буде клас привілейованих ...і будуть ізгої... ...глобалізація - це відхід від демократії, і нерівність наростатиме мірою загострення демографічних проблем”.

А ось що твердить з цього приводу один із творців нового світового порядку Жак Атталі, колишній президент Європейського банку реконструкції та розвитку: „Новий світовий порядок не буде безтурботною гармонійною утопією. Ніколи ще світ не перебував у такому полоні законів, що диктуються грошима. В наступному тисячолітті долю людства визначатиме нове покоління переможців та переможених.

Навіть у найбільш привілейованих націях далеко не всі отримають рівну частку при розподілі незліченних багатств у новому світовому порядку. Прості люди будуть із почуттям шанобливого страху та обурення споглядати хмарочоси влади й багатства, які ростимуть над їхніми головами, і куди їм вхід буде суворо заборонений”. У такому контексті незалежність, суверенне право українців щодо вирішення своєї долі назавжди буде передано силам, що знаходяться поза межами будь-якого контролю нації.

Зрозуміло, що пострадянський простір, куди входить й Україна, є сферою особливих інтересів новітніх завойовників.  і на його теренах реалізується достатньо проста стратегія, що розподіляється на два етапи. Перший – припускає створення механізмів перерозподілу національного багатства під контроль невеликої групи зденаціоналізованих внутрішніх олігархічних груп.
Другий – завершується ліквідацією політичної незалежності держав, включивши сформовані внутрішні олігархічні угруповання в міжнародну систему олігархічних зв’язків і підпорядкованості. Ось такий вектор суспільно-політичного та економічного „розвитку” проглядається через призму складних демографічнихпроблем.


2.МУЛЬТИКУЛЬТУРНІСТЬ ЧИ ЕТНІЧНІ ВІДМІННОСТІ?


Наступний аспект особливостей  демографічної проблеми лежить у зоні так званої плюралістичної, мультикультурної демократії. Дослідження, здійснені британським Home Office (Міністерством внутрішньої політики) доводять, що чим більш етнічно різноманітна територія, тим менше люди довіряють один одному. А британська Комісія Расового Рівноправ’я вивчала питання впливу різноманітності на позитивні відчуття. Було з’ясовано, що люди почуваються більш впевненими та щасливими, якщо вони живуть поряд з подібними до себе. Тобто для тих хто живе у країні постійно, мігранти завжди виглядають чужинцями та джерелом загрози. А неодноразові спроби виокремити фактор ідентифікації, що накривав би собою релігійне, культурне та етнічне підґрунтя, завершилися нічим. Свідченням цьому є стан справ в США. Їхній „плавильний котел” дав тріщину. Вже виросло третє покоління мігрантів, які не знають англійської мови, а більше 32% американських громадян говорять іспанською. Тому американському президентові довелося виступити з ініціативою і закликати прибульців вивчати англійську мову, щоб „краще розуміти американський національний характер...”. І сьогодні  в США мовна тема стала провідною і  навколо неї точаться гострі суперечки. Справа дійшла навіть до того, що в США створилася організація Minuteman („Ополченець”), що об’єднує громадян – прибічників жорсткого імміграційного законодавства. По всій Америці вже пройшла хвиля масштабних анти-імміграційних протестів.   Окрім того учасники проекту організовують загони з патрулювання кордону з метою запобігти незаконному в’їзду до Сполучених Штатів. Подібною до США спостерігається мовна ситуація й у Великобританії, де третина школярів не знають англійської і вчителі вимушені запрошувати на уроки перекладачів.

Отже, мультикультурість, що починала розвиватися у плані безпосереднього усвідомлення різноманітності, поступово перетворилася у систему, що на перше місце почала ставити „расові та етнічні відмінності”, а не якісь інші вартості. Чинники згуртованості між собою людей соціологи називають “пов’язуючим соціальним капіталом” (“bonding social capital”) та “мостовим соціальним капіталом” (“bridging social capital”). Суспільства з “пов’язуючим соціальним капіталом” мають згуртовані громади, але вони ізольовані одна від одної, що неодмінно створює значний фактор напруженості. Приклад – Косово чи Боснія. “Мостовий соціальний капітал”, що має репрезентувати потужність зв’язків між різними групами – є найбільш складним для вибудовування. Принаймні цього, поки що, зробити нікому не вдалося. Коли “пов’язуючий соціальний капітал” переважає “мостовий...” – конфлікт стає неминучим. Тому згадуваний нами Кріс Паррі у своїй доповіді нещадно розкритикував політкоректну концепцію про взаємовигідну асиміляцію мігрантів у Європі.

Дослідженнями було доведено, що шлюб в межах однієї етнічної групи є адаптивним, гармонійним, природним. А батьки одного етносу поводяться зі своїми дітьми краще, ніж батьки змішаних шлюбів, тому що біологічна подібність батьків і дитини призводить до більш близьких  зв’язків. Німецький дослідник Франк Солтер зауважив, що „народу потрібно захищати свій найцінніший колективний інтерес - етнічний генофонд - найпотужнішими засобами, які є в його розпорядженні. З погляду перспективи, яка проводиться сучасною елітою, політика глобальної уніфікації веде  в безвихідь. Бо остаточне виживання і розвиток людства безпосередньо залежать від максимальної різноманітності народів (етносів) на Землі, що в нього  входить. Істотне спрощення цієї системи, змішування рас і народів – прямий шлях до деградації і загибелі. Економічна політика сучасної еліти, по суті, є „бракон’єрством», яке швидко приведе до виснаження природного, інтелектуального і економічного потенціалу не тільки своєї країни, а й усієї планети.


3. ПРОБЛЕМА НАРОДЖУВАНОСТІ

Поточна демографічна ситуація в Україні характеризується стабільною депопуляцією. До 1992 року кількість українського населення зростала і складала 52.244.100 осіб. Надалі його чисельність неухильно зменшувалася.  За даними Державного комітету статистики природне скорочення населення України у 2006 році (на 01.01.2007 року) дорівнювало 297,7 тис. осіб. На 01.01.2007 року 2007 року загальна чисельність українців склала 46.646.000 осіб, а вже на 01травня вона дорівнювала 46.533.710 громадян. Упродовж 2006 року в нашій державі народилося 460,4 тис. дітей (9,8 народжених на 1000 жителів), а померло 758,1 тис. людей, що склало - 16,2 померлих на 1000 жителів (на початку 90-х – 12-13 померлих на 1000 чол.). Скорочення населення, як відомо, призводить до зменшення трудового потенціалу країни, а зниження народжуваності, у свою чергу, веде до демографічного старіння країни. Отже, демографічні негаразди в Україні пов'язана не лише із зростанням смертності населення, але й  з загальним низьким рівнем народжуваності. Хоча темпи смертності з 2002 року, за даними Міністерства юстиції України, почали уповільнюватися (винятком став лише 2005 рік).

В Україні сьогодні спостерігається деяка позитивна динаміка у народжуваності дітей, хоча зростає смертність серед новонароджених. Так, кількість мертвонароджених малят впродовж 2005-2006 років зросла, у порівнянні з попереднім роком, майже на 15 відсотків. Якщо у 2004 році мертвими народилося 1983 немовляти, то в 2005 році – 2240, а в 2006 році вже 2306 немовлят. Кількість дітей, що померла до одного року, впродовж 2005-2006 року також збільшилася – на 10 відсотків. Якщо в 2004 році не дожило до першого дня народження 4000 немовлят, то в 2005 році їхня кількість становила 4241, а в 2006 – 4433 немовляти.

Небажання мати дітей половина сімей пояснюють фактом відсутності матеріальної забезпеченості. Незважаючи на те, що стаття 51 ч.3 Конституції України бере під захист держави інститут сім’ї, материнства та дитинства, фактична підтримка сімей з дітьми є дійсно недостатньою. Тут можна сподіватися на ініціативи провідних політичних партій України, що обіцяють у випадку перемоги на дострокових виборах 2007 року значно підсилити соціальну підтримку, суттєво збільшити виплати, особливо з народженням другої, третьої і т.д. дитини.

Американський досвід засвідчив, що „бебі-бум” там почався завдяки програмі дешевого житла та доступній освіті. Останнє сприяло пристойній соціальній динаміці і призвело до упевненості в завтрашньому дні. Такі ж процеси спостерігаються й у Біл орусії, де за 2006 рік приріст населення уже перевищив смертність. Тобто мову слід вести не лише про механічне фінансування сім’ї, а про створення для неї умов нормального розвитку. Незважаючи на розповсюджену думку, що причиною вимирання є низький рівень життя, аналіз демографічних процесів доводить відсутність значущої кореляції між рівнем життя та народжуваністю. У таких, наприклад, країнах як Конго, Камбоджа чи Мозамбік, четвертою або п’ятою дитиною в сім’ї нікого не здивувуєш і серйозною економічною проблемою якраз є надлишок робочої сили. Абсолютизацію економічних причин відтворення населення – можна вважати головним міфом сьогодення. Визначальну роль у цьому процесі грає руйнування традиційного сімейного укладу, престижу сім’ї, спадковості поколінь, відсутність державної сімейної політики, насаджування політики штучного скорочення народжуваності тощо.


4. ПЛАНУВАННЯ СІМ’І – ЦЕ КОНТРОЛЬ НАД НАРОДЖУВАНІСТЮ

Депопуляція, що розпочалася  після 1992 року, є прямим наслідком нашої незбалансованої соціальної політики, яка пов’язана з контролем народжуваності та плануванням сім’ї. Для більш глибокого розуміння цього складного питання – трохи історії.

Ідеологія контролю народжуваності і планування сім'ї народилася не сьогодні і належала вона священику англіканської церкви Томасу Мальтусу. Цій проблемі присвячена його основоположна праця "Essay on the principles of population" (трактат про принципи народонаселення). Згідно доктрині Мальтуса, людству загрожує катастрофа від "абсолютного надлишку людей", оскільки людям рано чи пізно не вистачить їжі. Виходом з голодної кризи Мальтус вважав методи обмеження народжуваності у вигляді пізніх шлюбів та самоконтролю.

Початок XX ст. знаменується розквітом політики контролю народжуваності, перш за все в США. У 1916 році відома лідер феміністського руху Америки Маргарет Зангер заснувала Американську лігу по контролю народжуваності (Birth Control Leage). У 1952 році Зангер засновує Міжнародну федерацію планування сім'ї - МФПС (із штаб-квартирою в Лондоні), що координує діяльність національних організацій по запобіганню дітонароджуваності. Вся структура МФПС, що об'єднує національні асоціації планування сім'ї більше 180-ти країн світу – особливо в бідних, маргіналізованих - здійснює політику Всесвітнього банку та Міжнародного валютного фонду (МВФ) по зменшенню населення планети.  Міжнародна федерацію планування сім'ї (IPPF) працює в п'яти пріоритетних напрямках: а) підлітки; б) ВІЛ/СНІД; в) аборти; г) доступ до інформації;  д) захист прав. МФПС, як сказано в документах, „надає можливість людям робити свідомі кроки, покращувати сексуальне життя...”. Останнє – головний рефрен, яким можна підсумувати основну діяльність цього розгалуженого об’єднання.

Політика і стратегія МФПС припускає, що "базові права людини на репродуктивну свободу (відмова від народження дитини за допомогою абортів, стерилізації, контрацепції) повинні бути прийняті всіма незалежно від віку, сексуальної орієнтації, фінансового статусу або місцезнаходження". Крім того, МФПС виступає за одностатеві браки, підтримуючи розвиток свободи сексуальних меншин, одночасно вагітність представляється як хвороба, а абортивні препарати і контрацепція, як ліки. Зангер вважала, що шлюб повинний бути тимчасовою обопільною домовленістю до тих пір, поки чоловік і жінка знаходять один одного привабливими. Тимчасовий шлюб за домовленістю називався "кампаніонатом", а діти в цей шлюб не вписувалися. Виникла альтернатива материнству - безпечний секс з пропагандою абортів та протизаплідних засобів. Варто зауважити, що інтенсивне втовкмачування у голови дітей секс програм не призвело до покращання репродуктивного здоров’я. Кількість абортів не зменшилася.

МФПС сподівається досягти своєї мети по здійсненню фактичного геноциду населення у всьому світі за допомогою значного розширення своєї діяльності та фінансових вливань. Особлива увага приділяється державам, що розвиваються, серед яких і наша держава. Політика, яку визначають представники з МФПС, здійснюється через Українську асоціацію планування сім'ї (УАПС).

На початку XXІ століття ми маємо усвідомити, що впродовж останнього часу нам пропонується „ідеологія смерті”, спрямована проти народження дітей. Перед Великою Вітчизняною війною люди молодші за працездатний вік складали приблизно 39% населення країни, зараз - 22,5%.

Експерти, які стверджують, що в плані демографії Україна встала на шлях, яким йде весь цивілізований світ, м'яко кажучи, лукавлять. У більшості західноєвропейських країн народжуваність помітно вища, ніж у нас. Так, в Нідерландах коефіцієнт фертильності в 2004 році становив 1,73, Великобританії - ,74, Швеції - 1,75, Фінляндії - 1,8, Норвегії - 1,81, Франції - 1,9, Ірландії -
1,99 (це, до речі, навіть трохи більше, ніж в СРСР у 70-ті роки), Ізраїлі та Ісландії - 2,03, Сполучених Штатах - 2,08. Окрім того, в більшості цих країн даний показник за останні десять років або виріс (Франція - плюс 0,24, Німеччина - плюс 0,13, Італія - плюс 0,11), або залишився на колишньому рівні. У Бразилії на одну жінку доводиться 1,93 народжень, Шрі-Ланці - 1,85, Ірані - 1,82, Китаї - 1,72 (китайським урядом щодо Пекіну вже відмінена квота народжуваності, яка дорівнювала одній дитині на сім’ю). У країнах - старожилах Євросоюзу (окрім Німеччини і Греції), а також в Норвегії, Ісландії і Швейцарії спостерігається невеликий, але стійкий природний приріст населення. Те ж саме можна сказати про Японію та Канаду.

Що ж до США, то у них взагалі спостерігається демографічний бум: за останнє десятиліття XX та початок ХХІ століть населення збільшилося приблизно на 33 мільйони чоловік. У структурі приросту на імміграцію припадає лише третина його частки. В результаті населення Сполучених Штатів склало близько трьохсот мільйонів чоловік. Згідно оптимістичному варіанту ООН-івського прогнозу до 2050 року населення Північної Америки (США плюс Канада) становитиме більше 500 млн. чоловік (нині - близько 330 мільйонів.). Причому значну частину двохсотмільйонного поповнення має забезпечити внутрішній природний приріст. Так що про демографічну кризу не доводиться говорити.

Одним з основних показників благополуччя (або навпаки) демографічної ситуації є так званий коефіцієнт фертильності - кількість народжень на одну жінку. В Україні він сьогодні, за різними даними, дорівнює  1,2 - 1,3. Щоб зрозумілою була демографічна політика міжнародних структур щодо таких держав як Україна, слід нагадати слова Маргарет Тетчер, яка в кінці 70-х висловилася щодо скорочення населення СРСР, довівши його до 15 млн. Воно повинно було обслуговувати транспортні коридори, які б поставляли сировину на Захід. Природно, що частина українського населення повинна була б скласти 2,5-3 мільйони чоловік. Коливання у темпах приросту населення, загалом, є природнім процесом, а прискіплива увага міжнародних інституцій „планування сім’ї” до країн СНД (як і країн третього світу) має суто прикладне, сповнене цинічного розрахунку значення, яке передбачає штучне зменшення населення низки країн світу, щоб забезпечити існування „золотого мільярду”, у який Україні місця немає. А якщо виходити з темпів „африканізації” європейського простору, то і Європа стоїть перед такою проблемою, навіть західна її частина. Останнім часом теорія „золотого мільярда” набула дещо іншого звучання – західні фахівці визначили цю кількість у 700 млн.осіб. Тобто, якщо взяти попередні розрахунки щодо кількості населення Америки, Канади та Японії до  2050 року, то це якраз і складе названі 700 мільйонів. Як зауважив наш геніальний поет:  „Учитеся, брати мої, думайте, читайте...”.

Отже, головним, пріоритетом національної безпеки України має стати популяція (демографічна, генеративна), бо за фізичної відсутності людини і його соціуму, в результаті виродження нації, само поняття національної безпеки стає безглуздим.

5. ПЛАНУВАННЯ СІМ’Ї,   ЩО ПРИХОВАНО ЗА СЛОВАМИ?

Якими ж поняттями нам пропонують оперувати? Репродуктивні права. Означають просто права на відтворення потомства. Але у контексті сучасних „контролерів народжуваності” - це планування сім'ї, що, по суті, суперечить дітонароджуваності. Репродуктивні права відповідні репродуктивним обов'язкам. Індивідуальний рівень - застосування контрацепції. Колективний рівень - розповсюдження абортів, контрацепції і стерилізації з метою „захисту навколишнього середовища від перенаселення” для досягнення „кращого рівня життя”. Репродуктивне здоров’я. За визначенням ВОЗ це означає, що у людей є можливість мати безпечне статеве життя, яке доставляє задоволення і вони мають можливості для відтворення і свободи прийняття рішення щодо його доцільності, часу і частоти. Безпечний секс. Статеве (не родове) життя без дітей. Тимчасово - за допомогою абортів і протизаплідних засобів або постійно - за допомогою стерилізації. Відповідальне батьківство. Навчання населення, перш за все підлітків, використанню контрацептивів. Тобто мова йде про плановий процес у дітонародженні. Ну а якщо діти з’являються без контролю, то виходить, що батьківство автоматично стає безвідповідальним. У такий спосіб „контролерами народжуваності” підвищується у жінок рівень тривоги, яка, у свою чергу, призводить до затримки у появі „планової дитини”.

Про право на материнство майже не говорять, а про право на аборт – постійно і повсюдно. Причому аборт тлумачиться як „…послуга з планування сім'ї“. Останнім часом Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) внесла зміни і у визначення „Репродуктивного здоров'я“, додавши поняття „Соціальне благополуччя у всіх питаннях, що стосуються репродуктивної системи“, де передбачалася низка „соціального неблагополуччя жінки“ для виконання аборту без будь-яких обмежень.

„Новояз” - дуже небезпечне явище. Завдяки йому відбувається прикриття псевдонауковими поняттями відвертого контролю над населенням щодо народжуваності. Якщо в суспільстві починають широко вживати чужу термінологію, ми, по-суті, позбавляємося своєї унікальності, свого минулого, культури, духовності, мови і поволі починаємо втілювати (і вже втілюємо) те, що насправді стоїть за іноземними словами - стерилізація, контрацепція, планування сім’ї, безпечний секс тощо.

Програми з секспросвіти впроваджуються через державні соціальні служби, Міністерство освіти і науки, ухвалені й розроблені за участю ООН, ЮНЕСКО, ВОЗ та Української Асоціації Планування Сім’ї (УАПС). Офіційне пояснення - ці проекти мають «санітарно-профілактичний» просвітницький характер і ставлять за мету статеву освіту та виховання підлітків. Насправді це не виховний процес, а розбещення дітей. Тринадцяти-чотирнадцятирічним учням  шкільні підручники подають відверто розписані подробиці статевих відносин, нав’язують інформацію про сексуальні збочення та проституцію, пропонують для вивчення теми такі, як „Що таке безпечний секс?”, „Бажані способи контрацепції для підлітків”, „Що таке петінг?”. Програмою передбачено навчити учнів користуватися природними, механічними, хімічними та іншими методами регуляції зачаття. І все це у шкільних програмах має назву „здоровий спосіб життя”. Неповнолітнім дітям передчасно пропонується інформація, до сприйняття якої вони ані психічно, ані фізіологічно не підготовлені. І замість того, щоб оберігати дітей від розтління, школа, виходить, заохочує розбещення учнів, а як наслідок цього – розвиток збочень. Окрім всього за пропонованими західними спецами підходами, окрім сказаного, криється ще й банальний інтерес виробників контрацептивних засобів, яким необхідно розширити ринок збуту свого товару. І це робиться за рахунок морального, психічного та фізичного здоров’я наших дітей.

Кожна людина свій етичний вибір в житті повинна вільно робити на фундаменті культурно-історичного досвіду свого народу. Пропоновані ж секс програми позбавляють підлітка такої можливості. Йому нав'язуються моделі поведінки, засновані на контрацептивно-абортивній ідеології розпусників, педофілів і повій, лобі яких в урядах багатьох країн є в значній кількості. Разом з тим дітей перетворюють на потенційних клієнтів потужного ринку збуту контрацептивів.

Слід зауважити, що наслідком реалізації подібних проектів в США і країнах Західної Європи стало зростання гомосексуалізму, швидке розповсюдження венеричних захворювань та СНІДу, збільшення кількості психічних розладів, руйнування сімей, зростання сексуальних злочинів та інших негативних наслідків. Вже зійшли зі шпальт газет і перестали бути скандальними випадки статевих актів під час проведення шкільних уроків. Проте там уже починають розуміти, що тільки пропагуючи стриманість та цнотливість можна зберегти націю.

Згідно з Сімейним кодексом України та іншими законодавчими актами, батьки мають обов’язок та право на виховання своїх дітей перед усіма іншими особами і є учасниками навчально-виховного процесу. Тому батьки повинні знати, що вони мають безперечне право вимагати від Міністерства освіти і науки зняття програм сексуальної освіти з усіх навчальних дисциплін, не допускати в школи „секспедагогів” соціальних служб, УАПС, фармацевтично-комерційних структур, звертатися до органів місцевого самоврядування, державної влади, громадських організацій, суду за захистом своїх та дітей конституційних прав.

6. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Нинішні засоби масової інформації, науковці, політики, державні діячі безупинно говорять про вкрай неблагополучну демографічну ситуацію в Україні. Всі розуміють особливість українських демографічних негараздів: число тих, хто народився у першому півріччі 2007 року (225,679 тис. народжень.) в 1.7 рази менше за кількість померлих у цей період (387.346 осіб). Як ми зазначали, у народжуваності є позитивна динаміка, але вона незначна і має більше політичний сенс, ніж демографічний.

Якщо населення країни вимирає, то держава повинна запропонувати нову демографічну і сімейну політику, що проводиться на користь сім'ї, дитинства і материнства, забезпечену грамотними законодавчими ініціативами. Політичні лідери країни і державні інститути влади мають запропонувати необхідні законодавчі рішення, які слід терміново ухвалювати для того, щоб депопуляція українського населення не перетворилася на стійку загрозу національній безпеці України.

Простота істини полягає в тому, що репродуктивне право чоловікові і жінці надане самою природою. Тому спроможності і природні права жінки (як і чоловіка), не можуть залежати від закону, держави, уряду чи громадської організації. Надані природні права органічно входять в життя сім'ї і регулювати їх окремими законодавчими актами є юридичним нонсенсом. Це приблизно те ж саме, як наприклад видати указ чи постанову про право людини користуватися виделкою за допомогою правої руки під час вживання їжі. Сьогодні потрібно говорити не про права на так званий „безпечний аборт”, контрацептивну, „медико-соціальну, інформаційну чи консультативну допомогу” із спробою узаконити примусову стерилізацію під виглядом хірургічної контрацепції. І не про права на пропаганду „безпечного сексу і небезпечного материнства” для дітей в школі, починаючи з нижчих класів. А про те, як нам вирішити демографічну проблему у відповідності з національними інтересами. Введення ж у школи предмету статевого виховання, завдяки „піклувальникам” з організацій планування сім’ї, вже змінило до гіршого етичну атмосферу в суспільстві, завдало збитків цілісності людської особистості, особливо в дитячому та юнацькому віці.

Коли аналізуєш розробки з питань статевого виховання  (а вони мають іноземне походження), то привертає увагу майже повна відсутність понять - „чоловік і дружина”, „сім'я і материнство”, „жених і наречена” тощо. Натомість ми зустрічаємося з таким їхнім замінником, як партнери. А партнерів, природно, можна міняти. І до цього заохочують структури МФПС, та її український аналог – УАПС. Робиться це непрямо, а через обговорення теми „безпечного сексу” для підлітків та їхнього ознайомлення з з напрямками „сексуальної революції”. В силу вибірковості дитячого сприймання специфічної інформації, можна гарантувати виникнення безладних сексуальних стосунків у дитячому віці. І вже є випадки народження дітей у 8-9 річному віці і, навіть, раніше. Нація, що складається з партнерів і молодих людей без зовнішніх ознак статі, відсікає своє минуле і приречена в майбутньому.

В суспільній свідомості відсутній образ  молодої матері, що сприяє демографічній кризі більшою мірою, ніж низка інших чинників. І поки дівчата не будуть упевнені, що бути молодою мамою і бути жінкою з великої літери одне і те ж, Україна небагато досягне у вирішенні демографічних проблем й надалі продовжуватиме „грати” по чужих правилах „планувальників сім’ї”.

Загальна ситуація погіршується й тим, що в силу обставин грубо розірвано природній зв’язок поколінь. Старшим у нинішню епоху немає чого передати молодшим. Вони живуть в різних епохах, оскільки потужні трансформаційні процеси в суспільстві і державі призвели до нищівного руйнування традиційності. Це порушило передачу накопиченого досвіду наступному поколінню. А слідування основоположним моральним цінностям, в основі яких лежить весь набутий культурно-історичний досвід – є важливим регулятором взаємин між людьми. Сократ зауважував, що коли порушити процес спілкування в суспільстві – держава гине. Тому, по-суті, сіючи ворожнечу між поколіннями батьків та дітей,  дідусів, бабусь та онуків суспільство,   фактично, йде до свого швидкого виродження. Отже, чи не найбільшу з внутрішніх загроз для України складає послідовне і неухильне руйнування основ духовного життя суспільства, нищення його історичних та культурних традицій, звичаїв, моралі та моральності і, зрештою, його психологічного фундаменту. І саме традиційність  було обрано західними спецами чи не основним напрямком нанесення удару в інформаційно-психологічній війні. В ній об’єктом руйнації та перетворення є ціннісні установки народу в результаті чого вони заміняються на цінності більш низького рівня. Тобто йдеться про інтенсивну ресоціалізацію, що призводить до психологічного демонтажу усіх попередніх здобутків національного досвіду, утвердження почуття меншовартості у масовій свідомості, передусім, молоді, руйнування самих основ державності. Наведене свідчить про те, що в українському суспільстві організовано формування нової, неприйнятної для нас, соціально-культурної парадигми, носієм якої стають найбільш вразливі верстви - представники молодого покоління.

У цьому контексті не зайве буде звернути увагу й на поширення гендерного просвітництва, у основі якого лежить статева роль, яка визначає особливості поведінки, що вважаються характерними для чоловіків і жінок у даному суспільстві. Іншими словами, завданням є стиранням граней між чоловіком і жінкою, формування світоглядної позиції дітей у цьому питанні. Тут не ведеться мова про те, що найвищим покликанням жінки є материнство. Якщо говорити про світоглядні орієнтири, які нав’язуються дітям в рамках цього предмету, необхідно звернути увагу на те, що їм не надається інформації про традиційні етичні або моральні цінності, властиві нашому народові. Навпаки, дитині пропонується на основі технологічно поданої інформації сформувати „власні цінності та моральні принципи”, які, одначе, не можуть вийти за рамки ідей, що їм нав’язується. На думку дитячих психіатрів і психологів, така ситуація, коли у дитини штучно формують стереотипи поведінки, що суперечать національній ментальності, є однією з основних причин дитячих психічних розладів.

Слід вказати ще на один феномен, що суттєво впливає на репродуктивну функцію. Це вживання пива. Нестримна, нічим не обмежена агресивна реклама цього напою щоденно ллється з екранів телевізорів  вдень і вночі,  в будні і в свята,  в „дитячий” та „дорослий” час,  під час фільмів та в новинах. Органи, що повинні за цим слідкувати – бездіяльні. Тому сьогодні спостерігаємо повальне захоплення вживанням пива молодого покоління. Його п’ють в кав’ярнях і ресторанах, в парках та на пляжах, на дитячих майданчиках й у метро, в театрах і на стадіонах. Тобто -  повсюдно. Фахівці з реклами, маркетологи, психологи, соціологи та інші „специ” активно працюють і впроваджують проекти заохочення майбутніх клієнтів споживання хмільного напою. Мова вже йде про цільову аудиторію, яка складається з 10-11 річних дітей. Хоча низкою серйозних досліджень доведено, що вживання пива у молодому віці прямо сприяє безпліддю, оскільки в ньому є речовини, що легко долають захисні функції організму і наносять йому непоправної шкоди.  І якщо пиво сором’язливо відносять до категорії слабко алкогольних напоїв, то це неправильно. Адже світ  давно знайомий з таким явищем, як пивний алкоголізм, що в нинішніх умовах значно помолодшав.

Державна влада робить певні кроки щодо покращання демографічної ситуації в Україні. Проте вони не відзначаються системністю підходу, а є реалізацією яскравих, але окремих кроків, розрахованих, у першу чергу, на досягнення політичних цілей. В ідеологічному плані вирішення демографічної ситуації поєднує дві різноспрямованих тенденції, що в принципі не є можливим. Наприклад в Концепції демографічного розвитку на 2005–2015 роки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 року  № 724-р (як і в інших, дотичних до проблеми, документах) говориться про створення у суспільстві державного інституціонального механізму і сприятливого середовища для подолання демографічної кризи, але при цьому за основу взято програму дій Міжнародної конференції з питань народонаселення і розвитку, що відбулася в Каїрі у 1994 році. Каїрська конференція (на відміну Бухарестської 1974 р. та Мехіко 1984 р.) виступила за усунення держави і суспільства з головних позицій щодо відповідальності і забезпечення демографічних перетворень, які сприяють процесу розвитку. Виходячи з висновків конференції - у контексті реалізації стратегії в галузі народонаселення - в центрі уваги повинні знаходитися жінки, малолітні дівчатка та їхні права. Виходячи з матеріалів парадоксальним виглядає те, що „жінкам та дівчаткам” фактично пропонується розвивати і втілювати згадані стратегії. І вже після 1994 року на теренах СНД та країн третього світу почали бурхливо розвиватися організації „планування сім’ї”.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що з погляду національної безпеки скорочення чисельності населення забезпечує демографічний і фінансовий контроль над країною та її територією, яку не буде кому захищати.


7. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Державна політика в галузі міграційних процесів, охорони материнства і дитинства, вирішення інших демографічних негараздів виявилася не ефективною, а тому вимагає перегляду. Спроба насильницького впровадження в школах так званої статевої освіти викликає негативну реакцію громадськості та обурення батьків. Реалізація цільових програм планування сім’ї впродовж останніх років не дала вирішення проблем демографічної кризи та вони й не були на це спрямовані. Що вдалося – це досягти значного зниження народжуваності і зростання всіляких центрів, асоціацій і числа чиновників, які розпорошують державні кошти.

Скорочення населення за рахунок зменшення народжуваності призводить до скорочення трудового потенціалу країни, швидкого постаріння нації. Вирішення ж цієї проблеми науковцям та відповідальними державним установами переважно вбачається у стимулюванні міграційних процесів за рахунок „афро-азійського” компоненту, через що проглядається політичний контекст демографічної проблеми, вибірковість підходу міжнародними організаціями щодо зниження народонаселення. Україна не повинна в жодному разі робити ставку на “міграційне”  вирішення демографічної проблеми, штучно “пересаджуючи”  Африку в Україну. Хіба, що це питання буде стосуватися виключно наших співвітчизників, які свого часу виїхали за межі нашої держави.

З метою всебічного сприяння подоланню демографічної кризи збереженню генофонду нації, трудового і оборонного потенціалу країни, необхідно прийняти низку невідкладних заходів.


ЗАХОДИ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

1. Здійснити кардинальний перегляд напрямів державної сімейної політики на користь сім'ї, дітей та збільшити регулюючий вплив на демографічні процеси самої держави.

2. Змінити національні пріоритети у бік стимулювання народжуваності дітей. Слід вважати, що впроваджувані програми планування сім'ї призводять до ще більшого загострення демографічної ситуації  в Україні, що безпосередньо створює загрозу її національній безпеці.

3. Розробити концепцію нової державної сімейної політики із стимулювання народжуваності в Україні.

4. Здійснити низку заходів з поліпшення соціально-економічних та медико-психологічних  умов збільшення народжуваності дітей і життя сімей з дітьми маючи на увазі:

а) перегляд та уточнення державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року та інших керуючих документів;

б) збільшення допомоги у зв'язку з народженням дитини, оплату відпусток по вагітності і догляду за дітьми до 3 років, багатодітним сім'ям, молодим сім'ям, сім'ям з дітьми-інвалідами (існує небезпека використання ситуації людьми, яких в народі називають „бомжами” і які не обтяжені моральними обов’язками щодо виховання власних дітей, поповнюючи ними сирітські будинки. Тому доцільно було б створити „Фонд материнства”, який би опікувався новонародженими, а грошові виплати замінити на „натуральну” допомогу у вигляді необхідних, для догляду за дитиною, речей – одягу, продуктів харчування, кваліфікованому медичному огляду тощо).

в) реальне здійснення пільгового кредитування житлового будівництва для молодих сімей з дітьми або, за бажанням, надання земельних ділянок чи будування доступного для них житла, передбачивши:

реалізацію комплексу заходів із скорочення адміністративних бар’єрів, розвитку містобудівного та антимонопольного регулювання в сфері житлового будівництва;

розширення малоповерхового будівництва в приміських зонах, якого явно недостатньо;

створення молодіжних кооперативів, які б будували собі житло самі, допомігши одержати під це землю (якщо потрібно – переведення земельного фонду з категорії в категорію, але прийнявши закони, спрямовані на запобігання будь-яких зловживань у цій сфері) та кредити (скажімо, народження третьої дитини тягло б за собою погашення кредиту);

збільшення обсягів будівництва доступного і комфортного житла, яке формує передумови для збільшення народжуваності (проведені дослідження засвідчили, що існує прямий зв’язок між житловою площею та рівнем народжуваності. Остання зростає коли у дітей є окрема кімната, навіть невеликих розмірів);

г) створення центрів допомоги вагітним жінкам, що не мають житлових умов, з можливістю проживання в ньому весь період вагітності і впродовж трьох років після народження дитини з подальшим наданням умов для постійного мешкання і виховання дитини;

д) передбачити широке впровадження методів дослідження, що виявляють патологію плоду на ранніх стадіях вагітності з метою запобігання важких невиліковних патологій тощо; е) безоплатне відвідування ясел, дитсадка, навчання у вищих учбових закладах за державний кошт при народженні третьої і наступних дітей тощо.

є) випуск демографічної позики з заохоченням населення купувати ці облігації (за типом радянських державних облігацій).

ж) відтворення інституту домашніх господарок-матерів з їхнім пенсійним забезпеченням, реалізації пільгового кредитування молодих сімей тощо.

4. Прийняти Закон „Про демографічну безпеку України”, де передбачити:

а) створення пільгових умов для повернення етнічних українців на Батьківщину (за місцем народження);

б)   жорстку протидію нелегальній міграції;

в) формування  високих духовно-моральних стандартів громадян у галузі сімейних взаємин, підвищення престижу родини в суспільстві;

г) стимулювання залучення  і  закріплення  фахівців   у сільській місцевості;

д)   сприяння формуванню високих репродуктивних потреб населення;

е) заходів про спрямування ЗМІ на висвітлення позитивних зразків вирішення демографічних проблем.

5. Збільшити тривалість життя та скоротити смертність за рахунок можливостей сучасної медицини (дослідження свідчать, що смертність можна скоротити на 30-40%%. Окрім того, це  сприяє  підвищенню безпеки в різних сферах життя суспільства).

6. Зосередити особливу увагу на стан чоловічого генофонду, що обумовлений віддаленими наслідками соціальних катаклізмів (окрім того інтенсивність втрат чоловіків досить висока у всіх вікових групах, що призвело до значного статевого дисбалансу, особливо у працездатному віці), поширенням пияцтва, наркоманії та інших явищ, що руйнують здоров’я нації.

7. Прийняти Закон  про збільшення пенсійного віку, почавши його впровадження з м’якого варіанту – з підвищення його жінкам та чоловікам, які не мають дітей, а також державним службовцям. Тим же, хто має дітей, навпаки, - знижувати залежно від їхньої кількості.

8. Встановити податок на бездітність громадянам, які досягли тридцятирічного віку, незалежно від того, на яких підприємствах (форми власності)  людина працює.

9. Ввести податок на алкоголь, тютюн та інше, визначивши його як  „податок на дітей”.

10. Розробити довгострокові стратегії по навчанню і працевлаштуванню осіб пенсійного віку та забезпечення їм здорових умов життя.

11. Створити єдину комп'ютерну інформаційну систему для постійного моніторингу пріоритетних національних проектів (наприклад національний проект „Здоров'я” чи „Молодіжне житло”. За цю роботу повинні відповідати профільні міністерства, які мають відношення до національних проектів.


ЗАХОДИ ЗАБОРОННОГО ХАРАКТЕРУ

1. Вважати орієнтацію на співвідношення державної сімейної політики з положеннями Всесвітньої конференції з народонаселення (Каїр) і Всесвітньої конференції з становища жінок (Пекін) такою, що не відповідають інтересам української держави, сім'ї та материнства.

2. Припинити державне фінансування програм, спрямованих на обмеження народжуваності. Останнє веде до старіння населення, що має вплив на зменшення трудового потенціалу.

3. Прийняти державну цільову програму „Підтримка материнства” і ввести її окремим рядком до бюджету як таку, що стимулює народжуваність.

3. Перепрофілювати Українську асоціацію планування сім'ї, а також всі її відділення, філії і центри. На їхньому місці створити центри "Підтримка материнства" в рамках однойменної цільової програми.

4. Заборонити державні, або по лінії міжнародних організацій, програми так званого статевого виховання дітей і підлітків в загальноосвітніх закладах, як такого, що веде до розбещення підростаючого покоління.

5. Проводити єдину державну демографічну політику, що вимагає здійснення впливу на мас-медіа у плані їхнього безмежного „катастрофізування” ситуації, нав’язування думки про неминучість вирішення демографічних проблем виключно через стимулювання імміграційних процесів, що скорочення корінного населення є благом для держави, що нам не уникнути чайна-таунів, гаремів, мафії, якудзи тощо, засвідчуючи, що всі „цивілізовані” країни ідуть таким шляхом. Таке безупинне „промивання мізків” українським громадянам призводить до формування стану приреченості, придушення його волі до опору, формування відчуття нетривкості, нестабільності, зрештою, безвідповідальності.


МІГРАЦІЙНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

а) внутрішня міграція

Останніми роками спостерігається виразна тенденція до перетворення нашої держави із транзитної на шляху до Європи на країну призначення мігрантів. Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки нашої держави. Особи з числа іноземців здійснюють на території України кримінальні злочини, у тому числі й тяжкі. Нелегальна міграція призводить до загострення санітарно-епідеміологічної ситуації. Часто не маючи засобів до існування та лікування, такі особи є розповсюджувачами різних інфекційних хвороб, таких як туберкульоз, СНІД, малярія (вже спостерігаються випадки епідемій) тощо.

Для вирішення нагальних проблем нелегальної міграції необхідно здійснити певний комплекс заходів як правового, так і організаційно-технічного характеру:

- Підготовка і підписання з усіма країнами, особливо з тими, звідки надходитьосновний потік нелегальних мігрантів (у тому числі й з найближчими сусідами) двосторонніх угод про реадмісію;


В організаційно-технічному плані необхідно:

посилити роль та розширити повноваження, а також зміцнити технічне оснащення Державної міграційної служби;

значно покращити координацію діяльності прикордонної служби, МВС, МЗС з питань виявлення, обліку та надійного контролю за нелегальними і легальними мігрантами;

створити єдиний комп’ютерний державний реєстр осіб без українського громадянства, що перебувають на теренах України;

інтенсифікувати переговорні процеси з країнами сусідами з метою як найшвидшого укладання двосторонніх міждержавних угод про державний кордон і створення справжнього державного кордону на півдні, сході і заході України;

запровадити повноцінний візовий режим (із взаємним спрощенням його там де це можливо, в інтересах громадян України та громадян прикордонних держав) з усіма країнами-сусідами.

До розробки конкретних доктринальних документів у цій справі, програм, планів, сценаріїв конкретних практичних заходів повинні бути причетні фахівці: МЗС, Держкомітету з питань національностей і міграції, Прикордонної служби, МВС, СБУ, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України. Загальна координація та узгодження діяльності міністерств та відомств має бути покладена на РНБО України.

б) міграція українців за межі країни

Серед тих, хто  виїздить на роботу за межі України, основна кількість працюючих припадає на Росію. Серед інших країн найбільше працівників за наймом була в Греції, Кіпрі, Великобританії, Німеччині, Іспанії, Чехії, Словаччині тощо. В Україні створився дефіцит робочих професій.

Першочергові  завдання:

сприяти масовому поверненню трудових мігрантів на Батьківщину – в першу чергу завдяки створенню робочих місць, у тому числі за рахунок бюджету.

розробити відповідну законодавчу та міжнародно-правову базу захисту наших співгромадян за кордоном;

створити необхідні адміністративні структури, які б здійснювали захист прав та свобод українських громадян, що працюють за кордоном, забезпечували ретельне виконання вимог законодавства щодо дотримання інтересів українських громадян та держави, що витікають з цих відносин;

інтенсифікувати зусилля з укладення двосторонніх угод між Україною і державами, де тимчасово працюють українські громадяни, про захист прав українських громадян з метою покращання їхнього становища;

терміново підготувати та укласти угоди про взаємний обмін інформацією про кількість працюючих і характер виконуваної роботи;

В освітньо-технічному плані необхідно:

виділити необхідні кошти на розвиток системи професійно-технічної освіти;

розробити спеціальну "кадрову" програму з підготовки робітників політехнічних спеціальностей.

обладнати заклади професійно-технічної освіти новим обладнанням у відповідності з вимогами часу.

створити мережу ресурсних центрів на підприємствах для стажування.

До розробки конкретних доктринальних документів у цій справі, програм, планів, сценаріїв конкретних практичних заходів повинні бути причетні фахівці: МЗС, державної адміністративної служба забезпечення трудових міграцій українців (до її створення  ініціативи та координація діяльності державних установ може покладатися на підрозділи РНБОУ), Прикордонної служби, МВС, СБУ, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Міністерство освіти. Загальна координація та узгодження діяльності міністерств та відомств покладається на РНБО України.