UkrEngRus

“During the past 3 centuries human population has increased tenfold to 6000 million and fourfold in the 20th century

• Cattle population increased to 1400 million (one cow/family) by a factor of 4 during the past century

• There are currently some 20 billion (20,000 million) of farm animals worldwide

• Urbanisation grew more than tenfold in the past century almost half of the people live in cities and megacities

• Industrial output increased 40 times during the past century; energy use 16 times

• Almost 50 % of the land surface has been transformed by human action”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Fish catch increased 40 times

• The release of SO2 (110 Tg/year) by coal and oil burning is at least twice the sum of all natural emissions;

over land the increase has been 7 fold, causing acid rain, health effects, poor visibility and climate changes due to sulfate aerosols

• Releases of NO to the atmosphere from fossil fuel and biomass burning is larger than its natural inputs, causing regional high surface ozone levels

• Several climatically important ”greenhouse gases” have substantially increased in the atmosphere, eg.

CO2 by 40 %, CH4 by more than 100 %.”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Water use increased 9 fold during the past century to 800 m3 per capita / year;

65 % for irrigation, 25 % industry, ~10 % households

It takes 20, 000 litres of water to grow 1 kilo of coffee

11,000 litres of water to make a quarter pounder

5,000 litres of water to make 1 kilo of cheese

1 kg meat → 16000 litres of water

1 kg grain → 1000 litres of water”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альнсу в цілому..*** У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. *** Росія реформує силові структури: відбувається створення Федеральної служби військ Національної Гвардії на базі Внутрішніх військ МВС, Федеральної міграційної служби та Федеральної служби контролю обігу наркотиків.. *** Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування.. ***

Development Issues - Global Dimension

 

Сьогодні гостро стоїть питання про шляхи розвитку українського суспільства. Філософське вирішення проблеми модернізації українського соціуму забезпечує можливість повороту свідомості суспільства до нового мислення, пріоритетом якого є загальнолюдські цінності.

 

 

Основною цінністю, визначальним ресурсом розвитку в сучасних умовах стають інформація і знання. Умовою подальшого зростання глобальної цивілізації є вдосконалення знань людини про світ, насамперед, на базі застосування абстрактних моделей і системного аналізу, а перспективне прогнозування господарських і соціальних процесів стає найважливішим завданням розвитку.

Дослідники зазначають, що поняття "постіндустріальне" та "інформаційне" суспільство однопорядкові, вони навіть використовуються як тотожні. Інформаційне суспільство постає конкретизацією сутності трансформаційних процесів соціально-технологічного характеру в епоху становлення постіндустріального суспільства. Саме у розвитку знань про навколишній світ вбачали більшість філософських шкіл Нового та Новітнього часу фактор прогресу людства [11, 191].

В наш час масова комп'ютеризація, впровадження і розвиток новітніх технологій призвели до структурних змін в межах глобальної цивілізації. Відбулися значні трансформації в сферах освіти, бізнесу, промислового виробництва, наукових досліджень та у соціальному житті в цілому. Інформація перетворилась у глобальний, принципово невичерпний ресурс людства, яке вступило у нову епоху розвитку. Спинимось на основних рисах інформаційної цивілізації, які запропоновані Р.Ф. Абдєєвим:

1. Скорочується кількість зайнятих у промисловому виробництві і сільському господарстві. Так, наприклад, якщо в американському сільському господарстві у 60 х роках ХХ ст. було зайнято близько 4% всієї робочої сили країни, то зараз, за свідченням Е.Тоффлера, лише 2%. Аналогічна тенденція простежується й у промисловості, де інтенсивно впроваджуються "безлюдні" технології. При цьому зменшення кількості працівників "за станком" призводить не до занепаду виробництва, а до зростання його ефективності за рахунок впровадження нових технологій, роботизації і підвищення кваліфікації працюючих. Ефективно організована праця дає можливість збільшити вільний час громадян - для дозвілля, туризму, підвищення культури, для самоосвіти.

2. Завдяки інтенсифікації інформаційного забезпечення виробництва, знижується потреба у багатьох традиційних різновидах сировини, що сприяє природозбереженню і вирішенню екологічних проблем. Інформація стає новим ресурсом людства, що дає можливість створювати високоефективні матеріали з дешевих компонентів.

3. Науковоємні виробництва з мінімальним використанням сировини та енергії дають можливість навіть малим державам, багато з яких не мають і власних природних ресурсів, досягати великих успіхів в економіці. Прикладом такого успішного розвитку є Голландія, Данія, Тайвань, острівна держава Сінгапур, які за обсягом валового національного продукту увійшли до двадцятки найбагатших країн світу. Феномен сінгапурського чуда зацікавив соціологів як передвісник цивілізації майбутнього, де життям керує інтелект, знання, високоорганізована праця, де немає безробіття і національних проблем (незважаючи на змішування багатьох націй і рас), де народ відчуває гордість за свій демократично обраний уряд.

4. Держава у новій цивілізації зовсім не "відмирає". Навпаки, вона як складна самоорганізована система ще більше вдосконалює свою структуру. Досвід розвинутих країн, що вже вступили в інформаційну цивілізацію і досягли вражаючих успіхів у економіці і "якості життя", свідчить, що правова демократична держава повинна будуватися за принципом "п'яти кілець". Цей принцип проголошує: держава може мати ефективну економіку і прогрес у соціально-культурному відношенні лише при взаємодії п'яти незалежних гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової, влади інформації і влади інтелекту, - причому дві останні повинні пронизувати всі інші. В цьому випадку влада інформації означає свободу друку, гласність, загальнодоступний банк даних, який реалізується, зокрема, через систему супутникового телебачення.

5. Небачено зростає динамізм економіки. Створюються глобальні ринкові механізми, що включають не тільки матеріальне виробництво, а й банківську справу, наукові дослідження, систему освіти. Всі елементи цієї системи обмінюються всезростаючими потоками даних інформації і знань, на шляхах безпаперової технології управління створюють новий, більш динамічний базис економічного прогресу. Масова комп'ютеризація та бум малого бізнесу відкрили небачені у минулому можливості швидкої перебудови виробництва і створення нових підприємств. У високорозвинутих країнах сформувалась нова система праці: 80% становить невиробнича сфера. Зникає класичний стиль трудового процесу - єдність місця, єдність часу, єдність мети. З'явились і зміцнюються "нові принципи організації виробництва". Заводи-гіганти пішли в історію. Так, в Японії підприємства з кількістю працюючих менш ніж 200 осіб випускають 70% продукції країни, а у США - приблизно 45% [5, 383-385].

Таким чином, в наш час інформація і знання передують новим технологіям, формуючи новий вигляд глобальної цивілізації. Конкуренція між різними агентами світової системи відбувається не тільки на рівні володіння інформацією, а й на рівні якості - швидкої обробки та передачі інформації. Тобто, сучасну глобальну цивілізацію можна назвати інформаційно-техногенною.

Один із сучасних дослідників інформаційної доби М.Кастельс вважає, що людство переживає сьогодні інформаційно-технологічну революцію, найвагомішим наслідком якої буде формування "мережевого суспільства". За допомогою Інтернету, який є центральною ланкою цих трансформацій, формується культура віртуальної реальності. М.Кастельс підкреслює, що місцевості втрачають своє культурне, історичне, географічне значення і реінтегруються у функціональні мережі чи в образні колажі, викликаючи до життя простір потоків, який заміняє простір місць. Час - минуле, сьогодення, майбутнє - можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли один з одним. Це культура реальної віртуальності, де вигаданий світ є вигадкою у процесі її створення [6, 393].

Тобто глобальна цивілізація "відриває" людину від традиційних культурно-історичних основ, "переносячи" її у світ квазікультури, що є однією з головних суперечностей між інформаційною і регіональними цивілізаціями. З одного боку, з розвитком інформаційних технологій зростають прозорість світу, швидкість і обсяги передачі інформації між елементами світової системи, з'являється ще один інтегруючий світовий фактор. А з іншого, - це загроза місцевим традиціям, які сприяють самодостатньому інерційному розвитку окремих елементів (тобто регіональних цивілізацій). Одночасно підсилюється реакція елементів на сигнали з позитивним зворотним зв'язком. Інтеграції можна було б тільки радіти, якби її наслідком не ставало розмивання регіональних і культурно-історичних основ незахідних цивілізацій [1, 147].

В інформаційному суспільстві, як підкреслює Б.С. Єрасов, більш інтенсивно, ніж в індустріальному суспільстві, відбувається розпадання соціуму на два класи. Це клас інтелектуалів, носіїв знань, і клас тих, хто не входить у нову інформаційну економіку, панівним товаром якої стає інформація з надкоротким життєвим циклом. Світова павутина Інтернет поєднує тих, хто має до неї доступ, і відтинає тих, хто позбавлений його. Створено й активно розвиваються дві паралельні системи комунікації. Одна - для освічених і забезпечених людей із сучасними засобами комунікації. Інша - для тих, хто такого зв'язку не має [3].

Таке становище забезпечує домінацію західної цивілізації у світі, оскільки незахідні цивілізації відстають у рівні розвитку інформаційних технологій (хоча й достатньо послідовно прогресують у цьому напрямку).

Отже, розвитку технологій інформаційного суспільства властива нерівномірність впровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних систем, що є основою появи нового виду соціальної нерівності - інформаційної [7, 345].

Таким чином, у сучасному світі сформувалась глобальна цивілізація, основою якої є інформація, знання та високий рівень розвитку технологій. На нашу думку, не слід ототожнювати глобальну цивілізацію з західною цивілізацією, оскільки перша система охоплює не тільки християнські, а й мусульманські та буддистсько-конфуціанські країни. Наприклад, Японія, Китай, Сінгапур, певною мірою Індія є активними "гравцями" в межах глобальної цивілізації, і їх роль постійно зростає. Але "західність" глобальної цивілізації пов'язана з тим, що її первинними центрами залишаються США та Європа. Можна констатувати, що глобальна цивілізація є не механічною сумою держав, а чимось значно більшим, наприклад, взаємозалежним економічним організмом, або єдиним інформаційно-технологічним простором.

Звичайно, ті держави та регіональні цивілізації, які не потрапили до глобальної цивілізації, чинять опір її поширенню або намагаються створити свої центри впливу. Противники сучасного варіанту розвитку глобальної цивілізації відзначають кризові явища, що її охопили, критикуючи її за захоплення науково-технічним прогресом, експлуатацію незахідних систем і за загострення екологічних проблем. Висловлюються думки на кшталт: постіндустріальна модель вступила у свій завершальний етап, коли згасають її рушійні сили, відбувається самовідновлення моделі в межах відпрацьованих механізмів, у прискореному темпі відпрацьовуються інтелектуальні, виробничі, природні та інші ресурси. Змінюється психологія людини, її мислення деформується, набуваючи однобічного характеру. Людину з таким типом мислення Герберт Маркузе називає "одномірною людиною", коли основою її існування стає матеріальна сфера, формуючи психологію споживача у відносинах з природою, державою, іншими людьми.

Отже, без розвитку інших цивілізацій і культур світ ніколи не буде гармонійним. Ця теза набуває особливої актуальності в умовах світової цивілізаційної кризи, яка пов'язана з тим, що людство вступило в черговий перехідний період свого існування - від індустріальної цивілізації до постіндустріальної (інформаційної). Про це свідчать головні ознаки історичної динаміки: швидкість змін, їхні глибина та масштабність. Те, що вчора здавалося непорушним, сьогодні радикально змінюється за характером і спрямуванням; зрушення, що відбуваються, стосуються усіх суспільних сфер, сегментів і структур; у світі, певно, немає жодної країни, яка не залучена до процесу цивілізаційних перетворень. Зараз відбувається зміна культурно-цивілізаційних циклів, що визначає зміст, тривалість та підсумок сучасної цивілізаційної кризи. За своїм характером вказаний період є змішаним типом технологічних, економічних та соціально-політичних структур і процесів, які охоплюють попередні (індустріальні) і нові (постіндустріальні) цивілізації [8, 16-17].

Фахівці зацікавились проблемою співвідношення глобальної, регіональних та локальних цивілізацій у розвитку людства. У науковій літературі поняття "локальна цивілізація" і "регіональна цивілізація" часто використовуються як синонімічні, хоча деякі фахівці проводять різницю між цими дефініціями, розуміючи регіональну цивілізацію як сукупність близьких за типом розвитку локальних.

Якщо розуміти регіональну цивілізацію як сукупність локальних, то у сучасному світі можна виокремити три ключових регіональних цивілізації за просторовими і культурними ознаками: західну, східноазіатську та цивілізацію кораничної культури (вона же ісламська, мусульманська). Фахівці російського НІІАЦ "Стратегия будущего" до перелічених трьох цивілізацій додають четверту регіональну цивілізацію, вважаючи що останньою є Росія [9].

Оскільки саме в межах регіональних цивілізацій зароджуються центри нової глобальної цивілізації та саме з боку регіональних і локальних систем існує найбільша загроза для глобальної цивілізації, на порядок денний у сучасному світовому соціально-політичному дискурсі стало питання про долю існуючих регіональних цивілізацій в контексті можливості взяти на себе роль лідера у зміні спрямованості глобальних процесів.

Багато дослідників звертають увагу на суперечності між окремими регіональними центрами Західної цивілізації, зокрема США і Європи, хоча в основному вони не стосуються спрямованості глобалізаційних процесів. Йдеться про зміну лідера західної цивілізації, як це вже було неодноразово раніше: США, взявши на себе лідерство, потіснили Великобританію. Об'єктивно підійшла черга США, що приведе до витіснення долара зі світової арени й соціально-економічного обвалення США.

На тлі песимістичних прогнозів щодо західної цивілізації, на яких наголошує С.Хантінгтон, І.Каганець та багато російських дослідників, розглядаються різноманітні схеми опанування лідерства у світовому порядку регіональними цивілізаціями. У цьому процесі не останню роль відіграє розвиток цивілізаційної теорії в незахідних країнах. Останній супроводжується тим, що принципово змінюється система оцінки місця і ролі незахідних цивілізацій як другорядних порівняно із Заходом. По суті, ставиться під сумнів або заперечується в цілому однолінійна схема розвитку культури як рух від простого до складного, від міфу до логосу, від античності до сучасності, від локального до загальнолюдського. Еволюція людства та культури розглядається як різноспрямований, багатоплановий і плюралістичний процес, під час якого відбуваються зміни у цивілізаційних системах, які не можна зводити до одного типу глобальної культури.

Щодо східноазіатської цивілізації, то вона має двох лідерів: Японію й Китай, які за своїми економічними показниками можуть прете ндувати на роль лідерів. Водночас існує точка зору, згідно з якою однієї економічної або військової могутності для практичної реалізації цих претензій на глобальному рівні недостатньо. І Японія, і Китай історично розвивалися ізольовано й сформували самобутню культуру, опираючись на яку, вони забезпечують досить успішний власний розвиток, але яка водночас є перешкодою для забезпечення глобального лідерства на ідеологічному та світоглядному рівнях. Окрім того, Японія й Китай не мають історичного досвіду цивілізаційного будівництва й реально здатні відігравати роль лідерів на рівні своєї цивілізації.

Щодо мусульманської регіональної цивілізації, то звертається увага на значний потенціал цієї культури, що має глобальний вплив. Саме цей фактор використовується нині Заходом для протистояння з іншими регіональними цивілізаціями. Водночас мусульманська цивілізація не має явних лідерів, здатних взяти на себе відповідальність за спрямованість глобальних процесів.

Окремі російські автори вважають, що Росія як регіональна цивілізація має всі необхідні передумови для зміни спрямованості глобальних процесів [9]. Однак подібна точка зору у більшості випадків не сприймається світовим співтовариством. Вважається, що із занепадом військового промислового комплексу колишнього СРСР Росія назавжди втратила потенційну можливість на світове лідерство.

У ХХ ст. теорія круговороту локальних цивілізацій набула особливої актуальності, оскільки після розпаду соціалістичної системи основною історичною одиницею почали вважати не суспільно-економічну формацію, а цивілізацію. До цього підштовхнули дослідників й численні етнонаціональні конфлікти та підвищений інтерес в усьому світі до етнічних, національних, цивілізаційних цінностей. Звертаючись до теорії локальних цивілізацій, зазначимо, що її корені, як правило, знаходять у вченні італійського філософа Джамбатіста Віко, котрий вважав, що кожна нація у своєму розвитку проходить три епохи, що змінюють одна одну: божественну, героїчну і людську, протягом яких відбувається народження, розквіт і занепад націй та культур. Цю теорію в нових історичних умовах розвинули Освальд Шпенґлер і Арнольд Тойнбі [10, 343-344].

Для ефективної праці вчені-цивілізаційники об'єднались у Міжнародне товариство для порівняльного вивчення цивілізаційних систем, яке заснували А.Тойнбі, П.Сорокін і А.Кребер. Перша конференція цього товариства відбулась у 1961 р. у Зальцбурзі під головуванням А.Тойнбі і П.Сорокіна. Починаючи з 70 х років ХХ ст., у США проводяться щорічні конференції цього товариства, в яких беруть участь десятки вчених з різних країн. Серед теоретиків, які вивчають локальні цивілізації і входять до даного товариства, немає однозначного підходу щодо аналізу цього феномена, але це лише збагачує наукові пошуки [4, 73].

Поряд з американською школою локальних цивілізацій на сьогоднішній день існує впливова російська школа, що вивчає циклічну динаміку локальних цивілізацій. Під локальною цивілізацією Ю.В. Яковець, зокрема, розуміє частину світового цивілізаційного простору, що включає групу народів (етносів, держав), що відрізняються спільністю духовних (культурних, етичних, релігійних) цінностей, історичних доль, економічних і геополітичних інтересів [12, 17].

На думку російських вчених, будь-яка локальна цивілізація має основну організаційну спільність, що становить ядро цієї системи і служить основою її буття, хоча при цьому можуть бути й інородні групи з власною культурою, яка може не узгоджуватись з культурою базової групи. Кожна цивілізація взаємодіє з зовнішніми групами і їх культурами, котрі проникають у цю цивілізацію і існують в ній (так було у Російській імперії і у СРСР, де поряд з основною культурою існували і взаємодіяли елементи інших цивілізацій - західноєвропейської, мусульманської, буддистської; така строкатість збереглась, хоча й меншою мірою, у сучасній Росії. З точки зору російських дослідників, динаміка світових і локальних цивілізацій взаємопов'язана, хоча й неоднозначно. Деякі локальні цивілізації переживають декілька світових, життєвий цикл інших не виходить за межі однієї світової цивілізації. Декотрі локальні цивілізації існують весь свій історичний термін, проходячи певні періоди піднесення і занепаду (наприклад, китайська, індійська). Кількість локальних цивілізацій то зростає - деякі з них переживають періоди біфуркацій - відгалуження цивілізації наступних поколінь, то скорочується - спостерігається загибель цивілізацій, інші не проходять повний цикл розвитку. Тобто динаміка цивілізацій характеризується багатоманітністю, нерівномірністю ритмів, злетами та падіннями. Саме в цьому проявляється складність дослідження цивілізаційних систем та історичного процесу в цілому. Динаміка суспільства, соціокультурних груп і систем може мати різноманітні варіації, вона не вкладається в односпрямований еволюційний процес. При цьому фахівці намагаються виокремити певні закономірності і тенденції: динамічний взаємовплив світових і локальних цивілізацій, періодична зміна їх поколінь, що пов'язана з переходом до нових історичних епох. При кожному такому переході не тільки змінюється кількість цивілізацій, а й характер та середовище їх функціонування, з'являються нові лідери, а колишні зникають з історичної сцени [12, 22-23].

З нашої точки зору, ґенеза локальних цивілізацій не може бути описана лише діалектичною парадигмою, оскільки для розвитку цих систем характерна певна хаотичність, різноспрямованість і внутрішня нестабільність. Тому для створення повноцінної картини історичного процесу як зміни цивілізацій необхідне застосування синергетичної концепції, яка виступає не стільки як альтернатива діалектичній, скільки як її доповнення. Коли локальні цивілізації перебувають у стабільному стані, то, на нашу думку, логічно було б застосувати діалектичну концепцію, а коли у цивілізаційних системах відбуваються глибинні трансформації (стан підвищеної динаміки), то доречним буде використання синергетичної методології. Особливо важливо застосовувати різні методи під час аналізу локальних цивілізацій, коли відбувається зміна поколінь цивілізацій. На думку фахівців, саме в наш час відбувається перехід до нового історичного надциклу і до четвертого покоління локальних цивілізацій. Цей перехід є дещо завуальованим: тексти сучасних цивілізацій, як і практичний досвід, зашифровані ідеологічними нашаруваннями, символами ідентичностей та суперечливими цінностями [2, 104].

На користь того, що формується четверте покоління локальних цивілізацій, свідчать процеси, які відбуваються у сучасному світі. По-перше, новий етап історичного прогресу, в який вступило людство і який, можливо, охопить не одну сотню років. Свого часу ще П.Сорокін обґрунтовував неминучу появу інтегрального суспільства, котре прийде після соціалізму і капіталізму і буде відрізнятися від попередніх типів суспільств.

По-друге, на зміну техногенній індустріальній цивілізації, де людина була частиною великої промислової, політичної, ідеологічної машини, йде гуманістично-креативна, ноосферна постіндустріальна цивілізація, де на перше місце виходить людина, її творчий потенціал, духовні цінності, відмінності у соціокультурному вигляді, що є системоутворювальним фактором локальної цивілізації, нові відносини суспільства і природи.

По-третє, процеси глобалізації та інтеграції викликають посилення протилежних тенденцій - диференціації та дезінтеграції на нових принципах. Це стосується, насамперед, західної цивілізації, котра домінувала в індустріальному суспільстві і потім поширилась на північну і латинську Америку, Австралію, Океанію, перетворила на колонії Індію, Африку, підкорила своєму впливу Китай [12, 24-25].

Але сьогодні змінюється система відносин у світі, і колишні колонії стають потужними економічними і культурними центрами. Отже, локальні цивілізації (незахідні, насамперед) вийшли на новий етап розвитку, коли вони вже самі є центрами глобальної економіки і політики (Китай, Індія, Сінгапур). З іншого боку, така ситуація загострює конфлікт між цивілізаціями, створюючи небезпечні, як у локальному, так і у глобальному вимірах, нові геополітичні реалії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бритков В.Б., Дубовский С.В. Информационные технологии в национальном и мировом развитии // Общественные науки и современность. - 2000. - № 1.
2. Герасіна Л.М., Кривцова В.М. Роль політико-правового консенсусу в по доланні глобального конфлікту цивілізацій // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Питання політології. - 2003. - № 592.
3. Ерасов Б.С. Унификация мира. Глобализация подрывает жизнеспособность незападных цивилизационных структур // http: //www.wplus.net/pp/citwatch.
4. Ерасов Б.С. Цивилизации: Универсалии и самобытность. - М., 2002.
5. Моисеева Л.А. История цивилизаций. - Ростов н/Д, 2000.
6. Основи демократії. - К., 2002.
7. Семагіна Л.А. Інформаційні технології в глобальному світі // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна Питання політології. - 2003. - № 592.
8. Соціокультурні ідентичності та практики. - К., 2002.
9. Стратегия лидерства. Стратегия вывода России в лидеры глобализационного процесса // http://www.ournet.md/~n3/htmls/3.htm
10. Философия. - М., 2002.
11. Чорна Н.В., Тихонова Л.А., Сичова Т.Г. Концепція постіндустріалізму Даніела Белла та реальність сучасного світу // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна Питання політології. - 2003. - № 592.
12. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. - М., 2003.