UkrEngRus

“During the past 3 centuries human population has increased tenfold to 6000 million and fourfold in the 20th century

• Cattle population increased to 1400 million (one cow/family) by a factor of 4 during the past century

• There are currently some 20 billion (20,000 million) of farm animals worldwide

• Urbanisation grew more than tenfold in the past century almost half of the people live in cities and megacities

• Industrial output increased 40 times during the past century; energy use 16 times

• Almost 50 % of the land surface has been transformed by human action”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Fish catch increased 40 times

• The release of SO2 (110 Tg/year) by coal and oil burning is at least twice the sum of all natural emissions;

over land the increase has been 7 fold, causing acid rain, health effects, poor visibility and climate changes due to sulfate aerosols

• Releases of NO to the atmosphere from fossil fuel and biomass burning is larger than its natural inputs, causing regional high surface ozone levels

• Several climatically important ”greenhouse gases” have substantially increased in the atmosphere, eg.

CO2 by 40 %, CH4 by more than 100 %.”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Water use increased 9 fold during the past century to 800 m3 per capita / year;

65 % for irrigation, 25 % industry, ~10 % households

It takes 20, 000 litres of water to grow 1 kilo of coffee

11,000 litres of water to make a quarter pounder

5,000 litres of water to make 1 kilo of cheese

1 kg meat → 16000 litres of water

1 kg grain → 1000 litres of water”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альнсу в цілому..*** У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. *** Росія реформує силові структури: відбувається створення Федеральної служби військ Національної Гвардії на базі Внутрішніх військ МВС, Федеральної міграційної служби та Федеральної служби контролю обігу наркотиків.. *** Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування.. ***

Підготовлено експертами Асоціації на замовлення Центру дослідження Росії. 

У реалізації власної геополітичної стратегії Російська Федерація як за часів Бориса Єльцина, так і за Володимира Путіна традиційно  орієнтується на військову силу.  При цьому важливе значення мають не лише політичні, а й економічні чинники. Воєнна політика Російської Федерації є агресивною і наступальною. Задля її реалізації  Російська Федерація розвиває і нарощує  наступальні озброєння, включно з ядерними. Напередодні агресії проти Грузії, 14 липня 2007 р. Росія призупинила чинність   Договору про звичайні збройні сили в Європі і пов'язаних із ним міжнародних договорів. Це надало їй можливість нарощувати угруповання збройних сил в Європі, підготуватись до агресії проти Грузії і України, а також до воєнно-політичного тиску на Прибалтійські і Скандинавські країни.

Нарощування військової присутності в Європі й Азії

Політичне керівництво Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним намагається відновити геополітичний вплив Радянського Союзу. Для цього використовується досить широкий спектр засобів: від інформаційного впливу і підтримки проросійських або лояльних до Росії західних і азійських  політиків до прямого воєнного втручання (Молдова, Грузія, Сирія, Україна тощо). Якщо Литва, Латвія і Естонія відносно захищені членством в НАТО, то Україна, Грузія і Молдова є зручними об’єктами агресії. Щодо Фінляндії, то Росія вже неодноразово в минулому намагалась  обмежити суверенітет цієї держави. Навіть у 2016 р. офіційна Москва намагається тиснути на Гельсінкі, погрожуючи наростити угруповання російських військ поблизу фінських кордонів у випадку вступу Фінляндії у Північноатлантичний альянс (заява 2 липня 2016 р.).

 Щодо Сирії, то підтримка режиму Б. Асада є необхідною для збереження єдиної бази забезпечення російського флоту в сирійському місті Тартус і баз поблизу Латакії. По суті це питання російської військової присутності в акваторії Середземного моря. Удари російської авіації по цивільним об’єктам в Сирії сприяють збільшенню потоків біженців на території країн ЄС. Це створює соціально-економічні проблеми, загострює криміногенну ситуацію і є вигідним дружнім до Росії лівим і правим, націоналістичним політичним силам, «євроскептикам».

Проте ключове значення в геополітичній стратегії Кремля відведено Україні. Вона повинна перетворитись на  номінально незалежну державу і фактично підконтрольного сателіта Російської Федерації. Після падіння режиму В. Януковича Російська Федерація розпочала з цією метою воєнну агресію проти України.

Визначивши основні довгострокові пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики до 2020 року у своїх програмних документах кремлівське керівництво разом із нарощуванням боєготовності ЗС з 2008 року розпочало планування реорганізації воєнно-адміністративного устрою ЗС РФ, реформування системи управління та визначення для новостворюваних угруповань військ відповідних стратегічних завдань. В результаті проведеної роботи у 2010 році було сформовано Західний ВО, Південний ВО, Центральний ВО, Східний ВО, а у 2014 році – Об’єднане стратегічне командування «Північ».

Західний напрям. Реалізацію російської воєнної політики на напрямках – північна і центральна Україна, Білорусь, суходоли навколо Балтійського моря покладено на Західний ВО. До його складу увійшли війська колишнього Ленінградського та Московського ВО, а також Балтійський флот і 1 командування ВПС і ППО.

Західний ВО на озброєнні має 48 ПУ тактичних і оперативно-тактичних ракет, більше 700 танків, біля 900 БМП, до 1400 БТР, більше 600 САУ, біля 700 гармат, більше 100 мінометів, 300 РСЗВ та інше штатне озброєння. Крім того на території Західного ВО знаходиться потужне угруповання військ ППО (22 зрп зі складу ВПС і ППО РФ). Ударна авіація налічує біля 90 фронтових бомбардувальників, винищувальна авіація – до 200 винищувачів, ударних вертольотів – біля 80, багатоцільових більше 50, морських до 50.

У складі Балтійського флоту – 3 дизельних підводних човна, 2 ескадрених міноносця, 2 сторожових корабля, 3 корвети, 8 малих протичовнових кораблів, 4 малих ракетних кораблів, 7 ракетних катерів, 20 тральщиків, 4 великих десантних кораблів, 2 малих десантних корабля на повітряній подушці.

Командувачу Західного ВО підпорядковані  війська всіх інших видів і родів військ ЗС РФ, що розташовані на його території крім Ракетних військ стратегічного призначення та Повітряно-космічних сил Росії. В оперативному підпорядкуванні знаходяться також військові формування ВВ МВС, Прикордонної служби ФСБ, МНС та інші.

На західному театрі воєнних дій ЗС РФ можуть виконувати завдання у взаємодії із ЗС Білорусі яка входить до складу ОДКБ.

Північний напрям. З метою реалізації воєнної політики Росії в арктичному регіоні у 2014 році на основі Північного флоту було створено Об’єднане стратегічне командування «Північ». До його  складу увійшли підводні і надводні сили, морська авіація, берегові війська і ППО.

Починаючи з 2014 року почалось активне будівництво військових містечок і аеродромів на архіпелагу Земля Франца-Йосифа, на Новій Землі, Північній Землі, мисі Отто Шмідта, о. Врангеля та Новосибірських островах.

До складу Об’єднаного стратегічного командування «Північ» передаються деякі військові частини Центрального та Східного ВО. У складі сухопутного контингенту планується формування 2-х арктичних бригад.

У грудні 2015 р. сформовано 45 армію ВПС і ППО, яка є складовою частиною Повітряно-космічної оборони Росії. Усього в Арктиці  Росія планує побудувати 13 аеродромів, авіаційний полігон та 10 технічних позицій РЛС і пунктів наведення авіації.

До складу Північного флоту входять 6 атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, 13 атомних підводних човнів, 7 дизельних підводних човнів, 10 підводних човнів спеціального призначення, 1 важкий авіаносець, 2 важких атомних ракетних крейсери, 2 ескадрених міноносця, 5 великих і 6 малих протичовнових кораблів, 3 малих ракетних корабля, 4 великих десантних корабля.

Південний напрям. З метою реалізації російської воєнної політики на території Південного і Північно-Кавказького федеральних округів, забезпечення силового впливу на країни Каспійського, Чорноморського і Середземноморського регіону у жовтні 2010 року на основі   Північно-Кавказького воєнного округу було створено Південний ВО. До його складу також увійшли Чорноморський флот, Каспійська флотилія, та 4-е командування ВПС і ППО.

Після розв’язання РФ війни проти України в період з 2014 по 2016 роки Південний ВО було значно підсилено, а також створені додатково угруповання військ на захоплених українських територіях в Криму, Донецькій і Луганській областях.

На озброєнні Південного ВО знаходяться біля 400 танків, біля 1000 БМП, більше 1000 БТР, до 450 САУ, біля 250 гармат, більше 200 мінометів, більше 250 РСЗВ, більше 200 ПУ ЗРК військової ППО, 100 фронтових бомбардувальників, більше 80 штурмовиків, біля 100 винищувачів, більше 100 бойових вертольотів, 12 важких транспортних, більше 60 багатоцільових.

До складу Чорноморського флоту входять 4 підводних човна, флагманський ракетний крейсер, великий протичовновий корабель, 3 сторожових корабля, 5 малих протичовнових кораблів, 6 малих ракетних кораблів, 5 ракетних катерів, 11 тральщиків, 7 великих десантних кораблів.

Крим перетворюється на потужну військову базу. На півострові перебуває приблизно 22,5 тис. російських військовослужбовців (сухопутні війська, авіація, флот), до 2020 р. їх чисельність планується збільшити принаймні вдвічі.  Найбільше занепокоєння викликає можливість розміщення в Криму ядерної зброї. Так, її носіями можуть бути ракетний крейсер «Москва» і декілька малих ракетних кораблів типу «Овод».  Наприклад, останні озброєні крилатими ракетами П-120 «Малахіт» котрі можуть мати ядерну боєголовку потужністю у 2 Мегатони. Кораблі «Буян-М»  та підводні човни Чорноморського флоту РФ типів «Варшавянка» і «Палтус» є носіями нових російських крилатих ракет «Калібр», які у перспективі можуть нести ядерну боєголовку біля 200 кг. на дальність до 2600 км. Носіями ядерних боєголовок є і базовані в Криму бомбардувальники Ту-22М3, озброєні ядерними ракетами класу «повітря-земля» Х-15, Х-22, Х-45 а також  ядерними бомбами 7У-31 та 246Н.  В Криму також базуються сучасні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер», котрі оснащаються крилатими ракетами середнього радіусу дії Р-500 і балістичними ракетами 9М723. Остання може нести ядерну боєголовку.

До складу Каспійської флотилії входять 2 сторожових корабля, 3 малих ракетних корабля, 3 малих артилерійських корабля, 7 ракетних катерів, 4 бронекатера, 7 тральщиків, 6 десантних катерів.

До складу 4 Командування ВПС і ППО входять 2 дивізії ППО та 2 змішаних авіаційних дивізій.

Поблизу території України, в напрямку Донбасу, Росія  формує 2 дивізії: 6 мотострілецьких, 2 танкові, 2 зенітно-ракетні і 2 артилерійські полки загальною чисельністю понад 20 тис. чоловік особового складу. Ще у 2015 р. штаб 20-ї гвардійської загальновійськової армії було передислоковано з Нижнього Новгорода до Воронежа. Це було зроблено для координації дій угруповання російських військ, розгорнутих на кордоні з Україною. Загальна чисельність російських регулярних військ в зоні конфлікту на території Донецької і Луганської областей оцінюється в 6 тис., а також 40 тис. бойовиків під командуванням російських офіцерів. На їх озброєнні перебуває біля 2 тис. одиниць бронетехніки і 1060 артилерійських гармат і реактивних систем залпового вогню.

У Придністров’ї дислокуються один батальйон миротворчих сил чисельністю  412 осіб та два батальйони численністю біля 1,5 тисячі солдат для охорони складів боєприпасів в селі Ковбасна де зберігається велика кількість боєприпасів, озброєння та військової техніки.

На території Грузії, у Південній Осетії з 2009 року дислокується 4 російська воєнна база чисельністю 4000 осіб, а в Абхазії після Російсько- Грузинської війни з 2008 року дислокується 7 об’єднана російська воєнна база чисельністю 4000 осіб. 

У Вірменії дислокується 102 російська воєнна база чисельністю біля 5000 осіб а також штаб Групи російських військ у Закавказзі.

В Сиріїу місті Тартус дислокується 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії та на аеродромі «Хмеймім» поблизу міста Латакія Авіаційна група ВПС Росії і батальйонна тактична група морської піхоти.

 В Ірані Росія використовує авіабазу Хамадан для проведення операцій дальньої авіації ВКС Росії в Сирії.

В Таджикистані розміщена 201 військова база РФ, що є другою за чисельністю військовослужбовців базою російських сухопутних військ на території зарубіжних держав. Більшою є лише російська військова присутність на окупованих територіях України.

В Киргизії розташовані: авіаційна база Кант, сейсмічна база Ракетних військ стратегічного призначення, випробувальна база протичовнових торпед, 338 вузол зв’язку ВМФ «Марево».

В Казахстані дислокується окремий полк транспортної авіації, розміщено російські  випробувальні полігони ПРО, ППО, і космодром, 20-а окрема вимірювальна станція  Ракетних військ стратегічного призначення, окремий радіотехнічний вузол.


     Участь у локальних збройних конфліктах: від псевдомиротворчості до відкритої агресії проти Грузії і України

 

Важливим напрямом російської воєнної політики є створення зон воєнно-політичної нестабільності з метою тиску на інші держави і збереження їх в сфері російського впливу. Більше того, в локальних збройних конфліктах на території інших держав Російська Федерація випробовує нові взірці зброї  і бойової техніки, її війська отримують бойовий досвід, відпрацьовують тактику ведення бойових дій в різних умовах.

В конфліктах на території колишнього СРСР, підтримуючи сепаратизм в  Грузії   (Південна Осетія і Абхазія), Молдові (Придністровська молдовська республіка), Азербайджані (Нагірний Карабах) Російська Федерація відпрацювала технологію дестабілізації воєнно-політичної  ситуації і обмеження суверенітету інших держав. Отриманий досвід вона активно використовує у гібридній війні проти України.

Можна виділити ряд особливостей російської участі в конфліктах на території інших держав пострадянського простору.

  • Російська Федерація неодноразово брала  пряму участь в збройних конфліктах на пострадянському просторі, підтримуючи проросійські сили не лише зброєю і бойовою технікою, але й безпосередньо підрозділами власних збройних сил. Найбільш яскравими прикладами є втручання у придністровський конфлікт 14-ї армії під командуванням генерала Олександра Лебедя (1992 р.) і пряме воєнне втручання  у бойові дії на території Грузії (1991-2008 рр.). В Карабахському конфлікті прикладами прямого втручання Росії є підтримка 366 мотострілецьким полком російської армії вірменського наступу на м. Ходжали (Ходжалинська різня азербайджанців), допомога вірменським військам у створенні стратегічного Лачинського коридору, який пов’язує Вірменію з Нагірним Карабахом (1992 р.). Згодом за схожим сценарієм розвивались події на Сході України, коли Росія, не обмежившись постачанням зброї і бойової техніки, окупувала частину території Донецької і Луганської областей.
  • (КСПМ) в Абхазії. В Південній Осетії і Придністров’ї також було розгорнуто обмежені російські контингенти  під прикриттям миротворчих операцій. При цьому не було санкцій на здійснення миротворчості ані від ОБСЄ, ані від ООН. По суті російські війська виконували не миротворчі, а суто військові завдання з підтримки анклавів сепаратизму на території Молдови і Грузії. В Грузії російські “миротворці” неодноразово брали участь в боях на боці абхазьких і осетинських сепаратистів.  Російські війська, термін перебування яких в Криму було подовжено відповідно до харківських угод 2010 р., відіграли ключову роль в анексії Криму. Станом на сьогодні зберігається загроза масованого вторгнення російських військ на територію Луганської і Донецької областей під виглядом “гуманітарної миротворчої операції”.

Висновки

1. Нарощуючи військову присутність в Європі і на Близькому Сході, Російська Федерація намагається відновити геополітичний вплив Радянського Союзу. При цьому російське керівництво не рахується ні з жертвами серед мирного населення зарубіжних держав, ані з втратами власних військ і іррегулярних воєнізованих формувань. Порушення норм міжнародного права є звичною практикою у зовнішній воєнній політиці Російської Федерації.

2. Російська Федерація неодноразово брала  пряму участь в збройних конфліктах на пострадянському просторі, підтримуючи проросійські сили не лише зброєю і бойовою технікою, але й безпосередньо підрозділами власних збройних сил.З метою забезпечення тривалої військової присутності в зарубіжних країнах Росія активно спекулює на “миротворчості”.  Російські війська  на території зарубіжних держав становлять загрозу їх суверенітету, оскільки, як свідчить досвід України, Грузії, і Молдови, вони  можуть бути використані з метою повалення конституційного ладу,  створення анклавів сепаратизму, а також підтримки проросійських авторитарних режимів.

3. Російська Федерація відпрацювала технологію дестабілізації воєнно-політичної  ситуації і обмеження суверенітету інших держав. Отриманий досвід вона активно використовує у гібридній війні проти України, якій відведено ключове значення в геополітичній стратегії Кремля.

 

Автори:

Дацюк Андрій Васильович, к.політ.н., Доцент кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ при Президентові України.

Садовський Валерій Михайлович, генерал-майор запасу, голова ГО «Асоціація розвитку та безпеки», член Громадської ради при МО України, експерт групи «національна безпека» в РПР.

Марутян Рена Рубенівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ при Президентові України