UkrEngRus

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

За час свого існування людство безповоротно знищило біля 300 млрд. т кисню, замінивши його шкідливими сполуками, з яких кисень вже не може утворитися.

На Землі приведено у повну непридатність для ведення сільського господарства 1,5 – 2,0 млрд. га раніше родючих ґрунтів.

В результаті антропогенної діяльності температура атмосфери з початку XХ сторіччя зросла приблизно на 2 – 3 градуси за Цельсієм.

Наша цивілізація за станом технологій, можливостями біосфери досягла критичної межі через перенаселеність планети.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні протягом року в атмосферу надійшло 6,7 млн.т забруднюючих речовин, на підприємствах України утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів. З природних водних об’єктів України забрано 14,8 млрд. м3 води, у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків.

Різко знизився загальний рівень здоров’я населення України. У 2015 році  померло 594 тис. 800 осіб, народилось 411 тис. 800 осіб.

Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

В Україні ВІЛ-інфіковані 185 147 осіб, хворі на СНІД 38 455 осіб.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки. Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб).

Нелегальні мігранти здійснюють на території України кримінальні злочини, загострюють санітарно-епідеміологічну ситуацію.

Зростає рівень криміналізації суспільства. В Україні протягом 2015 року виявлено 5 млн. 651 тис. 824 злочина, засуджено 947тис. 983 особи.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні порушуються права і свободи людини. Правоохоронними органами застосовуються необґрунтовані затримання та арешти.

Широко розповсюджене незаконне насильство для отримання зізнання у скоєнні злочину.

Порушуються права власності, зокрема, незаконні захвати земель або іншої власності всупереч закону.

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альянсу в цілому..***У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. ***Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування..***Євросоюз створить новий Генеральний директорат з питань оборони, промисловості та космосу для допомоги у фінансуванні, розвитку та розгортанні збройних сил..***

 

There are no translations available.

img 0602 1 1

     Садовська Є.В. 

    Протягом останніх 10-ти років регулювання інформаційного простору вже не є виключно «внутрішньою проблемою» окремих держав. Можливість використання інформаційного простору людьми та спільнотами з метою здійснення зловмисної діяльності унеможливлює ігнорування даної проблеми з боку світової спільноти.

 

    Про рівень стурбованості провідних держав світу щодо вищезазначеного питання свідчать різні дискусії на найвищому рівні. Проблема додатково ускладнюється через відсутність загального координованого погляду країн-лідерів на інформаційний простір та інформаційну безпеку в цілому, а також посилення загальносвітової дискусії навколо забезпечення авторських і суміжних прав у мережі Інтернет.

    Першими кроками до вирішення проблеми інформаційної безпеки у сфері протидії кіберзлочинності на міжнародному рівні стала, прийнята Радою Європи у 2001 році, Конвенція про кіберзлочинність(1).

    Однак не всі країни ратифікували цей документ, такі як Росія, Андорра, Монако, Сан-Марино (2). Крім того, даний документ є регіональним. Він не вирішує питань військового використання кіберпростору та глобальних міжнародних підходів до інформаційної безпеки, незважаючи на те, що до нього долучаються й інші держави.

    Невизначеність на глобальному рівні і відсутність узгоджених стандартів змушує керівництво окремих держав формувати політику інформаційної безпеки на національному рівні. Ряд держав, таких як США і Великобританія розробили власні стратегії, а також створили відповідні підрозділи [як правоохоронні, так і військові], призначені для протидії кіберзагрозам (3). Вивчення нормативно-правових документів у сфері інформаційної безпеки цих країн може стати гарним прикладом для формування національного законодавства інших держав, таких як Україна, а також, вплинути на формування міжнародного консенсусу з питання майбутнього кіберпростору.

***

    Швидкий і постійний розвиток інформаційних та комунікаційних технологій полегшує процес налагодження міжнародного співробітництва. Однак деякі досягнення в інформаційній сфері можуть використовуватися в певних цілях, які навпаки перешкоджають забезпеченню інформаційної безпеки і стратегічної стабільності у кібермережах. Тобто інформація стає фактором, який може призвести до значних технологічних аварій, військових конфліктів, порушити ділову активність та сприяти збоям системи, дезорганізувати державне управління, фінансову систему, роботу наукових центрів. І чим вищий рівень інтелектуалізації та інформатизації суспільства, тим необхіднішим стає наявність надійної інформаційної безпеки, оскільки реалізація інтересів, людей та держав, все більше здійснюється за допомогою вільного обміну інформацією і даними.

    Все це ознаки того, наскільки сучасне суспільство залежить від стабільного функціонування інформаційних систем. Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій призводить до формування абсолютно нових викликів. Саме тому інформаційна безпека розглядається як стратегічна проблема як державного, так і міжнародного рівня. Крім того вона зачіпає всі сфери суспільного життя. За словами Говарда Шмідта, призначеного на посаду першого координатора з питань кібербезпеки Білого Дому Президента США, основним пріоритетом державної політики має бути створення чіткої стратегії як засобу посилення безпеки і надійності інформаційних систем держави (4).

    У стратегії щодо інформаційної безпеки висувається ряд державних цілей і пріоритетів, яких необхідно досягти за відповідний проміжок часу. Фактично, стратегія являє собою модель вирішення задачі інформаційної безпеки у державі. Для її реалізації приватний і державний сектори повинні тісно співпрацювати. Співпраця має здійснюватися шляхом обміну інформацією та новітніми досягненнями.

    Однією з перших країн, яка почала сприймати інформаційну безпеку, як питання державної важливості були США. У 2003 році тут опублікували Національну стратегію безпеки у кіберпросторі (5). Цей документ був частиною більш загальної Стратегії забезпечення національної безпеки, створеної у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року (6).

   Після масштабної кібератаки у 2007 році в Естонії (7) [де під час конфліктних ситуацій з РФ були практично відключені більшість урядових сайтів], а також після того, як вона стала однією з перших держав-членів Євросоюзу, яка опублікувала у 2008 році широку Державну стратегію кібербезпеки (8), інші держави Євросоюзу також опублікували власні державні стратегії з цього питання (9).

    Великобританія, потенціал якої у сфері інформаційної безпеки вважається одним з найпотужніших у світі, продовжує розвивати свої сили у забезпеченні захисту кіберпростору. У червні 2009 року вона випустила першу Стратегію кібербезпеки Сполученого Королівства, яка включала три основні напрямки: зменшення ризику, розпізнання можливостей і вдосконалення відповіді на кібервипадки (10).

    Україна почала надавати значення кібербезпеці у 2002 році, коли у Міністерстві внутрішніх справ України було створено підрозділи з протидії високотехнологічним злочинам (11). Про участь військових у боротьбі з кіберзагрозами викладено у «Бюлетені Стратегічної оборони України до 2015 року» (12). Також Україна є учасником робочої групи НАТО з питань кібер та воєнної реформи (13). Незважаючи на це, в Україні не існує відповідного документа щодо кібербезпеки, що, на мій погляд (14), призводить до її нездатності протистояти сучасним викликам національній безпеці, пов'язаних із застосуванням інформаційних технологій в умовах глобалізації, в першу чергу кіберзагрозам. Про це йдеться і в Указі Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України »(15). Крім того, нездатність протистояти кіберзагрозам пов'язано не лише з відсутністю стратегії, але і з помітними відмінностями у розумінні «інформаційної безпеки» як такої.

    Відмінність у поглядах на інформаційну безпеку залежить від того, яким чином уряди різних країн дивляться на неї. Кожна держава розглядає глобальні проблеми крізь призму своїх національних інтересів і цінностей.

    Наприклад, політика українського уряду щодо інформаційної безпеки зосереджена на пріоритетах, які помітно відрізняються від пріоритетів США і Європи. Американці і європейці під інформаційною безпекою та інформаційним простором розуміють спочатку технологічний аспект (16). В Україні, так само як і в Росії, під «інформаційною безпекою» та «інформаційним простором» застосовують більш широкі філософські і політичні значення. Технологічна сторона цього питання є лише одним з багатьох компонентів (17) в розумінні Україною інформаційної безпеки. Крім того, ця проблема не є для неї найпріоритетнішою. У «Доктрині інформаційної безпеки України» згадується лише поняття «кіберзлочинність» і «комп'ютерний тероризм», однак відсутні визначення цим термінам у преамбулі. Головними цілями для України в інформаційній сфері є захист національної свідомості і культури, а також забезпечення вільного інформаційного потоку (18).

    Загальне, більш координоване розуміння проблеми і формулювання самого поняття «інформаційної безпеки» допомогло б урядам різних держав легше спілкуватися щодо загроз їхнім мережам, полегшило б співпрацю у відповідь на ці загрози, а також зменшило перспективи їх розвитку у відповідь на кризові ситуації. В першу чергу, цього можна досягти шляхом створення відповідного законодавства в інформаційній сфері, що вимагає певного часу і фінансових витрат.

    Значним ступенем складності для деяких держав, таких як Україна, в прийнятті та практичній реалізації різних концепцій, стратегій, доктрин і т.д. обумовлено відсутністю усталеної системи ієрархії керівних документів державної політики і не усвідомленням відмінності від інших нормативно-правових актів. Невирішеність цієї проблеми призводить до нестабільної і незбалансованої державної політики, зменшує ефективність державно-управлінського впливу, як в інформаційній сфері, так і в політиці в цілому.

   Затвердження Доктрини інформаційної безпеки України, яка за задумом розробників є «основою для розробки проектів концепцій, стратегій, цільових програм і планів дій», призвело до оцінки цього кроку як не самого ефективного, починаючи від постановки завдань і формулювання мети до практичного результату. Вона як декларація офіційної позиції держави висловлює лише безпечний вимір інформаційної діяльності (19). Тут відсутні чіткий розподіл інформаційної безпеки від кібербезпеки, а також визначення стратегічного підходу у боротьбі з кіберзлочинністю. Тому, таким державам як Україна, доцільно з самого початку розробляти власну стратегію боротьби з кіберзлочинністю, враховуючи вже існуючі стратегії країн-лідерів у даній сфері. Наприклад, таких як Великобританія та США, де чітко прописані стратегічні цілі і підхід, виклики та загрози, принципи і пріоритети державної політики у сфері кібербезпеки.

    Бібліографія:

1. Convention on cybercrime, Council of Europe – Budapest, 23.XI.2001: http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/185.htm

2. Таблиця підписів і ратифікації:

http://conventions.coe.int/Treaty/Commun/ChercheSig.asp?NT=185&;CM=&DF=&CL=RUS 

3. James A. Lewis, Katrina Timlin, Cybersecurity and Cyberwarfare, Preliminary Assessment of National Doctrine and Organization, Center for Strategic and International Studies – 2011: http://www.unidir.org/pdf/ouvrages/pdf-1-92-9045-011- J-en.pdf

4. Introducing the New Cybersecurity Coordinator:

http://www.whitehouse.gov/blog/2009/12/22/introducing-new-cybersecurity-coordinator

5. The National Strategy to secure cyberspace, US government via Department of Homeland Security – February 14, 2003: http://www.us-cert.gov/reading_room/cyberspace_strategy.pdf  

6. National Strategy for homeland security, Office of Homeland security – July 2002: http://www.ncs.gov/library/policy_docs/nat_strat_hls.pdf

7. Alex Michael, Special Series, Cyber Probing: The Politicization of Virtual Attack – Defense Academy of the United Kingdom, October 2012: http://www.conflictstudies.org.uk/files/Cyber_Probing.pdf

8. Cyber Security Strategy – Cyber security strategy Committee, Ministry of Defense, Estonia – Tallinn, 2008:

http://www.kmin.ee/files/kmin/img/files/Kuberjulgeoleku_strateegia_2008-2013_ENG.pdf

9. National Cyber Security Strategies: Setting the course for national efforts to strengthen security cyberspace, ENISA (European Network and Information Security Agency), May 2012:

10. Cyber Security Strategy of the United Kingdom: safety, security and resilience in cyber space - June 2009: http://www.official-documents.gov.uk/document/cm76/7642/7642.pdf  

11. Управління боротьби з кіберзлочінністю:   

http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/544754

12. Організаційно-Методичні рекомендації щодо проведення оборонного огляду в Україні (вересень 2008 – грудень 2009 року): http://www.mil.gov.ua/index.php?part=defense_review&;lang=ua&sub=institutional_guidelines

13. NATO and Ukrainian experts discuss cyber defense: http://www.nato.int/cps/en/SID-715E9908-10592FDC/natolive/news_61562.htm,

Експертні консультації Україна – НАТО з харчування кібернетічного ЗАХИСТУ: http://www.rnbo.gov.ua/news/1076.html

14. Думки, висловлені у даному дослідженні, є особистими думками автора і не відображають точки зору уряду держави.

15. Указ Президента України «Про Рішення Ради національної безпеки й оборони України» № 389/2012 від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію стратегії національної безпеки України»: http://www.rnbo.gov.ua/documents/303.html

16. Russia, the United States and Cyber Diplomacy, Opening the Door / By Franz-Stefan Gady and Greg Austin / EastWest Institute, 2010: http://www.ewi.info/system/files/USRussiaCyber_WEB.pdf

17. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» від 9 січня 2007 року № 537-V: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/537-16?test=4 / UMfPEGznhhZKQ.ZiABbBRoHI4zss80msh8Ie6    

18. Доктрина інформаційної безпеки України № 514/2009 від 8 липня 2009 року: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/514/2009

19. Аналітична записка «Структура керівних документів державної політики в інформаційній сфері: нагальні проблеми та шляхи впорядкування»: http://www.niss.gov.ua/articles/572/

 

 Євгенія Садовська, магістр державного управління.

Асоціація розвитку та безпеки