UkrEngRus

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

За час свого існування людство безповоротно знищило біля 300 млрд. т кисню, замінивши його шкідливими сполуками, з яких кисень вже не може утворитися.

На Землі приведено у повну непридатність для ведення сільського господарства 1,5 – 2,0 млрд. га раніше родючих ґрунтів.

В результаті антропогенної діяльності температура атмосфери з початку XХ сторіччя зросла приблизно на 2 – 3 градуси за Цельсієм.

Наша цивілізація за станом технологій, можливостями біосфери досягла критичної межі через перенаселеність планети.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні протягом року в атмосферу надійшло 6,7 млн.т забруднюючих речовин, на підприємствах України утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів. З природних водних об’єктів України забрано 14,8 млрд. м3 води, у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків.

Різко знизився загальний рівень здоров’я населення України. У 2015 році  померло 594 тис. 800 осіб, народилось 411 тис. 800 осіб.

Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

В Україні ВІЛ-інфіковані 185 147 осіб, хворі на СНІД 38 455 осіб.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки. Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб).

Нелегальні мігранти здійснюють на території України кримінальні злочини, загострюють санітарно-епідеміологічну ситуацію.

Зростає рівень криміналізації суспільства. В Україні протягом 2015 року виявлено 5 млн. 651 тис. 824 злочина, засуджено 947тис. 983 особи.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні порушуються права і свободи людини. Правоохоронними органами застосовуються необґрунтовані затримання та арешти.

Широко розповсюджене незаконне насильство для отримання зізнання у скоєнні злочину.

Порушуються права власності, зокрема, незаконні захвати земель або іншої власності всупереч закону.

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альнсу в цілому..*** У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. *** Росія реформує силові структури: відбувається створення Федеральної служби військ Національної Гвардії на базі Внутрішніх військ МВС, Федеральної міграційної служби та Федеральної служби контролю обігу наркотиків.. *** Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування.. ***

There are no translations available.

nnanotehn

Короленко В.В., Ісаєнко Р.М.


 

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОРИСТАННІ НАНОТЕХНОЛОГІЙ


Нанотехнології – це міждисциплінарні технології,  які розроблені для об'єктів розмірами менш як один мікрон і дають змогу проводити дослідження,  маніпуляції та обробку речовин у діапазоні  розмірів від 0,1 до 100 нанометрів (1 нанометр - одна мільярдна метра). Теоретичні засади їх закладені ще в 1959 р. лауреатом Нобелівської премії з фізики  R.P.Feynman (США), а термін запропонований у 1974 р. вченим Токійського наукового університету Norio Taniguchi (Японія). Нанотехнології оперують такими поняттями, як «наночастинки», «нанороботи», «наноматеріали». Префікс «нано» означає, що розміри частинок речовини, мініатюрних роботів, матеріалів хоча б в одному вимірі знаходяться у нанометровому діапазоні. 

У Сполучених Штатах Америки  бюджетне  фінансування  розвитку нанотехнологій  та  виготовлення  нових  наноматеріалів  становить більш як 1 млрд. доларів США на рік. В Японії на розроблення у цій галузі  у  2005-2008  роках  було  виділено  3 млрд.  доларів США. Відповідно  до  6-ї  Рамкової  програми  ЄС  (2002-2006  роки)  на фінансування  досліджень  і  розроблень у галузі нанотехнологій та виготовлення нових наноматеріалів протягом п'яти  років  витрачено 1,3  млрд.  євро.  У  7-й Рамковій програмі ЄС (2007-2013 роки) на фінансування  цього  напряму  передбачено  вже  3,5  млрд. євро. Загальний  обсяг бюджетних  витрат у рамках виконання федеральної програми розвитку наноіндустрії у  Російській  Федерації  до  2006 року  становив  близько  6 млрд.  рублів.  Для сприяння реалізації державної політики  у  цій  сфері  створена  Російська  корпорація нанотехнологій   "Роснанотех",   яка   у   2007  році  отримала  з федерального бюджету близько 1 млрд.  доларів США (За даними вітчизняної Концепції Державної цільової науково-технічної програми "Нанотехнології та наноматеріали" на 2010-2014 роки). 

Необхідність стратегічного та тактичного прогнозування розвитку нанобіотехнологій породжує величезну кількість різних футуристичних побудов. З числа аналітичних матеріалів, створюваних різними групами експертів, найбільшої уваги заслуговують Дорожня карта розвитку нанотехнологій, складена корпорацією RAND (Research And Development, США, 2006 р.), і Дорожня карта Європейської комісії (NanoRoadMap Medical and Health, 2006 р.), створена в рамках підготовки і реалізації Сьомої рамкової програми Європейського Союзу з науково-дослідного й технологічного розвитку. Обидва документи не лише аналізують стан справ у сфері нанобіотехнологій на теперішній час, але й пропонують прогноз розвитку тих чи інших галузей нанобіотехнологій на доступну для огляду перспективу ( 2015-2020 рр.). Крім того, увага експертів спрямована на аналіз стану справ у тих галузях, які в найближчій перспективі повинні мати вихід у промислове виробництво і стати комерційно доступними. 

Згадані документи концентрують свою увагу на біомедичних аспектах нових технологій. Так, американські експерти виділяють наступний репрезентативний ряд застосування нанотехнологій: інженерія живих тканин і регенеративна медицина; біологічні наноструктури; інкапсуляція ліків і адресна доставка ліків; молекулярна візуалізація; біофотоніка; біосумісні імплантати; біоаналітичні мембрани; молекулярні біосенсори; біочіпи та лабораторії на чипі (labs-on-a-chip); функціональні молекули: перемикачі, насоси, транспортні засоби. Експерти Європейської комісії склали свій перелік найбільш важливих, на їхню думку, розділів нанотехнологій, дуже подібний до американського: доставка ліків; молекулярна візуалізація; косметика; створення нових лікарських засобів; методи діагностики; хірургія, у т.ч. трансплантація тканин і органів; генна інженерія; харчові технології; геноміка та протеоміка; інші технології, у т.ч. молекулярні біосенсори. 

У 1986 р. K.E.Drexler (США) у своїй роботі «Машини творення: прийдешня ера нанотехнології» вперше описав можливість створення так званих нанороботів-реплікаторів, які будуть здатні відтворювати подібні собі наномашини з матеріалів навколишнього середовища. Цей автор підкреслив необхідність контролю за їх відтворенням, показавши гіпотетичну картину так званого «сірого слизу» («поїдання» навколишнього середовища некерованими реплікативними нанороботами). Щоправда, в 2004 р. він заявив, що такий сценарій малоймовірний, і наномашини, що володіють здатністю до реплікації, навряд чи коли-небудь здобудуть широке поширення. Існує думка, що нанороботи здатні до реплікації тільки в обмеженій кількості та у певному просторі нанозаводу. Поки що, вільна реплікація нанороботів є гіпотетичним процесом. Однак, на теперішній час їх створення стало одним з найбільш перспективних завдань сучасної науки. Зокрема, створена в 2001 році в США National Nanotechnology Initiative (NNI) визначила серед стратегічних напрямків розвитку нанотехнологій з 2010 року – створення наносистем: нанороботів, систем керування самоорганізацією і т.д.; з 2020 року - створення молекулярних систем, що є інтегрованими самостійно еволюціонуючими системами, для створення молекулярних роботів. Вирішення цих завдань, вірогідно, потребуватиме інтеграції досягнень усіх галузей високих технологій, що дозволить створити технологію автономного керування великомасштабними нанокомплексами за допомогою нанокомп’ютерів, прорив у розробці яких найбільш вірогідний завдяки створенню відповідних біологічних структур, побудованих подібно до природних вірусів.  

В Україні промисловий розвиток нанотехнологій знаходиться в зародковому стані; наявний ринок нанотехнологічної продукції переважно представлений імпортними товарами. Питання регулюється Загальнодержавною комплексною програмою розвитку високих наукоємних технологій (затверджено Законом України від 9 квітня 2004 року №1676-IV) та Державною цільовою науково-технічною програмою "Нанотехнології та наноматеріали" на 2010-2014 роки (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2009 р. № 1231), які реалізуються досі як наукові програми без масового промислового втілення. Увага, яка приділяється в нашій державі розробкам у цій стратегічній галузі, досі мізерна. В той же час, наприклад, у Російській Федерації, нагадаємо, 4 липня 2007 року федеральним законом створено Російську корпорацію нанотехнологій, яку нині реорганізовано в ЗАТ «Роснано» на чолі з відомим політиком Анатолієм Чубайсом та з оборотним капіталом 74,5 млрд. рублів (перше півріччя 2012 р.) В Україні аналогічні проекти дотепер не створені, хоча Концепцією другої з названих програм констатовано нагальну необхідність цього. 

Питання здоров'я, безпеки й охорони навколишнього середовища є надзвичайно важливими при застосуванні нанотехнологій. Розуміння ризиків для здоров'я й навколишнього середовища, пов'язаних з наноматеріалами й, зокрема, з наночастинками, є ключовим чинником для їхнього безпечного застосування в стандартних процесах виробництва. Унікальні властивості наночастинок роблять їх одночасно технологічно цікавими й потенційно небезпечними для здоров'я людини. 

Особливі властивості наночастинок, що відрізняють їх від властивостей масивних матеріалів того ж хімічного складу, означають, що фактично наночастинки являють собою новий стан цих речовин, і експерти сходяться на тому, що конче необхідно досліджувати потенційні токсичні й інші несприятливі ризики, пов'язані із цим новим станом – ризики, які неможливо надійно оцінити, виходячи із властивостей матеріалів більшої розмірності. 

В теперішній час постають численні питання щодо безпечного використання досягнень наномедицини, зокрема, питання згоди на основі повної інформації; оцінка ризику; токсичність і оздоровлення людини. Обговорення етики і наномедицини принесе багато важких для суспільства проблем. Фактично, наномедицина піднімає багато соціальних питань. Так, дуже складним при використанні наномедицини є питання згоди на основі повної інформації. Хоча згоду пацієнта отримати можливо і це не надто важко, але невідомо, коли пацієнт зможе одержувати повну й незалежну інформацію (EC Group on Ethics in Science and New Technologies, EGE, 2006). «Згода на основі повної інформації вимагає, щоб інформація була зрозуміла. Як можливо дати інформацію про наслідки в галузі досліджень, яка швидко розвивається, і зробити реалістичну оцінку ризику через безліч невідомих факторів і складність?». За висновками EGE, через відсутність знань і складності питання буде важко надати адекватну інформацію про поставлений діагноз, профілактику й терапію, що необхідна для згоди на основі повної інформації. 

Важлива проблема, що стримує появу нових нанобіотехнологічних розробок, на думку експертів Європейського Союзу, – існуючий  розрив між науками про живе й науками про матеріали. Мабуть, це найбільш яскравий приклад того, що необхідно ефективна взаємодія між представниками самих різних наукових дисциплін. 

Інша проблема - зв'язок між медичними й немедичними використаннями нанотехнологій з діагностичною, терапевтичною і профілактичною метою. Залишається проблемою питання, чи слід використовувати нанотехнології для внесення навмисних змін в організмі, коли зміни необхідні не з медичної точки зору. Аргументи «за» та «проти» покращення людського організму більш комплексні. Етичні межі, у яких має розглядатися це питання, - утилітаризм, права, автономія – підлягають тут певній небезпеці. З одного боку, розвиток нанотехнологій може сприяти вирішенню завдань з охорони здоров’я, а з іншого – виникає багато складних проблем: створення кіборгів, які потенційно можуть переважати людину; гомогенізація людського геному; права доступу до технологій і навіть потенційна «перемога смерті». Тут етика навколишнього середовища має рахуватися з етикою медичною. Штучне запліднення, електронні стимулятори серця та імплантати сітківки активно впливають на спадковість та природний еволюційний процес. 

Всесвітня комісія з етики наукових знань та технологій при ЮНЕСКО так сформулювала основні проблеми, що виникають при використанні нанотехнологій вже тепер: 

  • Невидимий характер - невидимість для неозброєного ока продуктів нанотехнологій при їхньому використанні утрудняє контроль і відстеження їхніх наслідків (як і відносно ядерних технологій). Дана проблема блискуче показана в творі видатного письменника, лікаря за освітою Майкла Крайтона “Рій”.
  • Швидкий розвиток - швидкі темпи розвитку нанотехнологій утрудняють прогнозування, особливо в довгостроковому плані, їх можливих наслідків і вживання відповідних заходів;
  • Використання у військових цілях і з метою безпеки - застосування нанотехнологій у цих цілях може вступати в конфлікт із правами людини. Приклад – використання наночастинок та наноботів для проникнення в організм людини, з можливістю налаштування на конкретних індивідуумів або специфічні таргетні групи;
  • Глобальний вплив – пов’язаний із намаганням практично всіх країн освоїти нанотехнології як частину високих технологій з метою захоплення ініціативи в глобальній економіці і, як наслідок, у геополітиці;
  • Небезпека «нанорозриву» - можливість збільшення нерівності між розвиненими країнами й тими, що розвиваються. Це пов'язане з різним рівнем розвитку економіки й, відповідно, готовності до венчурного типу фінансування, а також з надмірним патентуванням розробок. 

Незважаючи на величезний потенціал й значне фінансування наномедицини, дослідження етичних, юридичних і соціальних значень застосування досягнень цієї галузі досі недостатні. «Наука рветься вперед, етика відстає», за влучним висловом Anisa Mnyusiwalla , Abdallah Daar, Peter Singer (2003). Проблема наномедичної безпеки буде існувати, доки дослідження етичних, юридичних і соціальних аспектів відставатиме від наукового розвитку.

 

Короленко В.В. 

Головне управління охорони здоров'я Київської облдержадміністрації, к.мед.н., ак. Європейської академії дерматології і венерології 

Ісаєнко Р.М. 

Головне управління охорони здоров'я Київської облдержадміністрації, м.держ.упр.