UkrEngRus

“During the past 3 centuries human population has increased tenfold to 6000 million and fourfold in the 20th century

• Cattle population increased to 1400 million (one cow/family) by a factor of 4 during the past century

• There are currently some 20 billion (20,000 million) of farm animals worldwide

• Urbanisation grew more than tenfold in the past century almost half of the people live in cities and megacities

• Industrial output increased 40 times during the past century; energy use 16 times

• Almost 50 % of the land surface has been transformed by human action”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Fish catch increased 40 times

• The release of SO2 (110 Tg/year) by coal and oil burning is at least twice the sum of all natural emissions;

over land the increase has been 7 fold, causing acid rain, health effects, poor visibility and climate changes due to sulfate aerosols

• Releases of NO to the atmosphere from fossil fuel and biomass burning is larger than its natural inputs, causing regional high surface ozone levels

• Several climatically important ”greenhouse gases” have substantially increased in the atmosphere, eg.

CO2 by 40 %, CH4 by more than 100 %.”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist***

“Water use increased 9 fold during the past century to 800 m3 per capita / year;

65 % for irrigation, 25 % industry, ~10 % households

It takes 20, 000 litres of water to grow 1 kilo of coffee

11,000 litres of water to make a quarter pounder

5,000 litres of water to make 1 kilo of cheese

1 kg meat → 16000 litres of water

1 kg grain → 1000 litres of water”

Paul Crutzen

Dutch Nobel prize winning atmospheric chemist

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альнсу в цілому..*** У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. *** Росія реформує силові структури: відбувається створення Федеральної служби військ Національної Гвардії на базі Внутрішніх військ МВС, Федеральної міграційної служби та Федеральної служби контролю обігу наркотиків.. *** Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування.. ***

Ситник Г.П.

Воєнна сила продовжує залишатися визначальним елементом  спроможності будь-якої країни відстоювати свої життєво важливі національні інтереси, а її воєнна безпека – інтегральним результатом діяльності вищого політичного керівництва щодо розв’язання проблеми забезпечення збройного захисту вказаних інтересів.Воєнна сила продовжує залишатися визначальним елементом  спроможності будь-якої країни відстоювати свої життєво важливі національні інтереси, а її воєнна безпека – інтегральним результатом діяльності вищого політичного керівництва щодо розв’язання проблеми забезпечення збройного захисту вказаних інтересів.

Як правило, фахівцями під загрозами воєнній безпеці розуміються наявні та потенційно можливі події, процеси,  інші чинники, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам у воєнній сфері. Водночас сьогодні серед фахівців у питанні щодо переліку та характеру загроз воєнній безпеці України існують різні думки. Так, досить популярною є думка, що внутрішні загрози національній безпеці є визначальними перед зовнішніми, а якщо й є зовнішні загрози, то вони головним чином не воєнного характеру (енергетичного, інформаційного тощо). Інші вважають, що загрози воєнній безпеці є, але вони незначні, що ймовірність глобальної війни, як і військового конфлікту, у якому Україна може приймати участь зведена до нуля. Тому ними постійно підкреслюється теза, що у середньостроковій перспективі воєнна агресія проти України не можлива, а відтак, знову ж таки -  основні загрози національній безпеці мають головним чином внутрішнє походження.

Є й такі, які взагалі пропонують ігнорувати зовнішні загрози (чи то з Заходу чи то зі Сходу) й радісно вітають повідомлення про оголошення майже кожної країни стратегічним партнером України (стратегічні партнери на те й партнери, що не воюють один з одним).

Зрозуміло, що вказані фахівці-експерти досить спокійно ставляться до того, що має місце хронічне недофінансування національних збройних сил та зневажливе ставлення до проблеми їх оснащення сучасним озброєнням і бойовою технікою впродовж всіх років незалежності. Вони ігнорують факт, що  фінансування аналогічних потреб у сусідніх країнах (у тому числі у стратегічних партнерів!) перевищує наші витрати на переозброєння збройних сил у рази. Їм байдуже, що до цього часу в Україні, незважаючи на вимоги Президента України, відсутня нова Воєнна доктрина. Дійсно, а для чого нам переозброювати Збройні Сили, розробляти керівні документи з питань забезпечення обороноздатності держави?  На нас все одно ніхто не збирається нападати, а бюджетних коштів завжди не вистачає.

Насправді ж, розв’язуючи комплексну проблему забезпечення національної безпеки, необхідно завжди мати на увазі, що загрози, ймовірність реалізації яких незначна, у разі їх ігнорування, як правило, можуть мати  катастрофічні, тобто непоправні наслідки для безпеки держави. Саме ця особливість характерна для загроз воєнній безпеці. Так, ймовірність війни, а тим більше ядерної, у порівнянні з ймовірністю паводку чи спадом національного ВВП навіть на 10% на порядки нижча, але наслідки…

Окрім того структура, спрямованість, динаміка загроз воєнній безпеці для кожної країни визначається значною кількістю чинників, на які не розповсюджується юрисдикція держави. Тому державі, як правило, легше протидіяти загрозі внутрішнього характеру, ніж зовнішнього. Важливим є й те, що створення  інструментів щодо виявлення, прогнозування і нейтралізації зовнішніх загроз (розвідка, збройні сили, стратегічні резерви тощо) потребує значно більшого часу, ніж час трансформації  потенційної загрози у реальну, тобто у практичні дії  агресора.

З огляду на сказане принципово важливим є постійний моніторинг структури, спрямованості та динаміки загроз воєнній безпеці, а також постійна підтримка у належному стані сил і засобів сектору безпеки, адекватних вказаним загрозам. На жаль, є підстави погодитися з  тими, на думку яких загроза вибуху глобального воєнного конфлікту в останнє десятиріччя невпинно зростає. Деякі навіть стверджують - фундамент реальної глобальної воєнної загрози близький до завершальної стадії формування.

У даному випадку мова йде про незворотні тектонічні геополітичні та геоекономічні зсуви  у сучасному світі. Вони невідворотно порушують стратегічний баланс сил, який склався після розпаду СРСР. Глобальній ролі США, яку вони відігравали впродовж останніх десятиріч, кинуто виклик з боку Китаю, Росії, Індії, Бразилії і… навіть деяких країн Африканського континенту. Невизначеність на міжнародній арені, загострення стосунків між глобальними гравцями, відкритий хаос, домінування моделей національної безпеки, заснованих на  гібридах авторитаризму, націоналізму та релігії, на думку деяких фахівців, зокрема, З.Бжезинського стане  наслідком занадто швидкого падіння глобальної потуги США.

Передусім все більш очевиднішою стає реальна загроза стрімкого розпаду трансатлантичної фінансової системи. Головна зброя США долар, стає все менш ефективна. В останнє десятиріччя США приймали участь у кількох серйозних воєнних конфліктах, що призвело до значних людських і фінансових втрат. Починаючи з 2009 року державний борг США складає понад $15 трильйонів. Незважаючи на це, Президент США Б.Обама нещодавно викладаючи тези нової воєнної стратегії під назвою "Зміцнення глобального лідерства США: пріоритети оборони у XXI столітті" заявив, що «мир должен знать: США не намерены утрачивать свое превосходство". При цьому серед стратегічних противників він виділив Іран і Китай. Зауважимо, останній є основним кредитором США.

У світовій економіці одна криза змінює іншу. При цьому центр економічної сили невпинно переміщується з Заходу на Схід і Південний Схід. Політика мультикультурності в ЄС зазнала краху. Невблаганно насувається залежність економіки  провідних країн Європи від російського природного газу. Вона стане просто тотальною після закриття у низці країн, зокрема у Німеччині, атомних електростанцій. Серед старих і нових країн-членів НАТО є досить різні думки щодо набраних США темпів розгортання елементів європейської ПРО. Загроза фіаско євро не подолана. Певною мірою можна вести мову про встановлення у Європі банківської диктатури. Уряди, які відмовилися знизити рівень життя своїм громадянам за рахунок скорочення витрат на охорону здоров’я, соціальні програми тощо, були усунуті (Ірландія, Португалія, Греція, Італія, Іспанія). Виборні представники замінені технократами, які були співробітниками відомих інвестиційних банків.

Як і прогнозували аналітики, в останнє десятиріччя значно загострилася боротьба за енергетичні ресурси та за можливість здійснювати стратегічний контроль за маршрутами їх транспортування. Потребу в них все більше відчувають економіки країн, які швидко розвиваються. Це вже породило війну проти Іраку, спровокувало громадянську війну в Лівії, тримає в напруженні інші багаті нафтою та природнім газом країни. Стрімко зростає ймовірність військового конфлікту проти Ірану та його союзника Сирії, а там рукою подати і до визначеного США (див. вище) стратегічного противника Китаю, а також Пакистану, який за певних підстав було б доцільним спрямувати проти Індії. Звичайно, кінцевим і омріяним маршрутом є  Москва, бо Російська Федерація сьогодні поки що єдина країна, яка може протистояти глобальній військовій могутності США. Вона це чудово розуміє. Тому  здійснює адекватні заходи щодо розгортання США ПРО в Європі, активізувала (вперше за 20 років) свою присутність у Перській затоці, здійснює активні кроки щодо переозброєння армії та флоту, більш жорсткіше вибудовує свою політику стосовно субординації країн пострадянського простору, у тому числі й  України.

Набирає силу гонка озброєнь. При цьому деякі країни на офіційному рівні відверто заявляють про можливість використання наявної у них ядерної зброї навіть проти країн, які нею не володіють, про вихід із міжнародних домовленостей у сфері обмеження і скорочення озброєнь. Останнім часом звичною стала воєнна риторика на адресу один одного з боку Росії та США. Як ми зазначали дії США та їх союзників щодо розгортання елементів європейської ПРО (до речі, фактично на кордонах з Україною!) отримують оперативну та адекватну відповідь з боку Російської Федерації. В останні десятиріччя практично всі країни, у тому числі наші сусіди,  вкладають величезні кошти в переозброєння національних збройних сил. Практично кожен рік ми стаємо свідками спалаху воєнних конфліктів, які, незважаючи на ті чи інші офіційні причини (боротьба з тероризмом, захист прав та свобод людини тощо), так чи інакше пов’язані з контролем за джерелами енергоресурсів та маршрутами їх транспортування, а також контролем за геополітичним простором. Загострюється проблема неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки.

У 2011 році хрестоматійним  став сценарій, коли у тій чи іншій країні виникає комплексна воєнна загроза, за якої внутрішня нестабільність в державі, активно підтримується зовнішніми силами.

Це тільки деякі із складових світового фундаменту глобальної воєнної загрози, який з кожним роком не розбирається, а навпаки – нарощується. Відтак зростає загроза воєнній безпеці й нашій країні. В кінцевому підсумку чинниками, які сьогодні в сукупності генерують зростання загрози воєнній безпеці України є:

прагнення деяких держав (коаліцій держав) до встановлення свого домінування  в окремих регіонах за рахунок воєнно-політичного чи економічного тиску, їх прихильність до розв'язання конфліктних ситуацій силовими методами, зокрема, й до застосування воєнної сили, як головного засобу вирішення наявних суперечностей;

можливість підриву стратегічної стабільності в результаті порушення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, міжнародних домовленостей у сфері обмеження і скорочення озброєнь, якісного і кількісного нарощування найсучаснішого озброєння іншими державами, у тому числі модернізація арсеналів ядерної зброї;

нарощування угрупувань військ та озброєнь держав (коаліцій держав) поблизу кордонів України, створення нових, розширення, модернізація існуючих військових баз і об’єктів, у кількості, що значно перевищують їх оборонні потреби;

послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами національної території, у тому числі й використання ядерної зброї;

критичне зниження обороноздатності України, яке може бути використане для тиску на неї на користь інших держав.

Таким чином потенціал  загроз підриву міжнародної безпеки, а відтак і загроз воєнній безпеці України, має тенденцію до зростання. За відсутності достатньо ефективних міжнародних механізмів їх локалізації та нейтралізації вони набули тривалого та комплексного характеру. Окрім того ймовірність виникнення  збройного протиборства стала більш залежною від загроз міжнародній безпеці в інших сферах життєдіяльності світової спільноти. Тому загрози воєнній безпеці можуть швидко змінювати свій географічний напрямок, рівень,  об’єкти, на які вони направлені. Причини ж  можуть бути  досить різні: від зниження рівня оборонного потенціалу у тій чи іншій країні та активізації релігійного екстремізму до порушення глобальної стабільності внаслідок намагання США за будь-яку ціну зберегти роль глобального лідера або ж втрати ними цієї ролі  в короткий термін часу, що неминуче призведе до жорсткої боротьби за глобальне лідерство в тому чи іншому регіоні.

Саме тому, як на нашу думку, загрози воєнній безпеці України динамічно зростають й не варто себе заспокоювати тим, що у середньостроковій перспективі широкомасштабна воєнна агресія проти України не прогнозується. Для забезпечення воєнної безпеки Україна повинна передусім демонструвати власну обороноздатність, готовність і рішучість до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресору неприйнятної для нього шкоди, що в кінцевому підсумку зумовлює об’єктивну необхідність невідкладного зміцнення бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України.

На жаль, вітчизняна політична система просякнута конфліктною взаємодією трьох типів ціннісних орієнтацій: радянської епохи, суто національних цінностей та цінностей, що привнесені західною цивілізацією. Тому має місце  фрагментарність і різноспрямованість взаємодії політичних суб’єктів при розробці та реалізації національної воєнної політики. Вона  не поляризуються єдиною позицією щодо суті, ступеня важливості та можливих підходів щодо розв’язання проблем забезпечення  воєнної безпеки України.

Загальновідома офіційна позиція України, згідно якої вона вважатиме своїм воєнним противником будь-яку державу, практичні дії будуть мати ознаки загрози застосування воєнної сили проти України. Але такий підхід визначення ймовірного противника, безнадійно застарів. Жодна країна на офіційному рівні не оголошує своїм воєнним противником іншу країну, навіть США. Тому головною метою забезпечення воєнної безпеки має стати досягнення рівня обороноздатності держави, який буде достатнім для стримування інших держав від застосування воєнної сили проти України, а в разі виникнення воєнного конфлікту – достатнього для оперативного переходу держави з мирного на воєнний стан, відсічі збройної агресії, локалізації (нейтралізації) збройного конфлікту, належної організації територіальної оборони і цивільного захисту України. З огляду на це першочерговими пріоритетами державної політики щодо забезпечення воєнної безпеки України на довгострокову перспективу мають стати:

постійне уточнення концептуальних та правових засад воєнної політики, зокрема, Воєнної доктрини;

своєчасне виявлення, попередження, оцінка та прогнозування загроз у воєнній сфері у контексті створення ефективної системи стратегічного планування підготовки держави до відсічі збройної агресії, локалізації (нейтралізації) збройного конфлікту, територіальної оборони і цивільного захисту населення, як складової загальнодержавної системи стратегічного планування у сфері національної безпеки;

структурно-функціональне удосконалення елементів системи політичного керівництва сектором безпеки, зокрема, тих, що відповідають за опрацювання пропозицій щодо уточнення ролі та функцій Збройних Сил України, інших військових структур, за координацію і  контроль заходів щодо реформування у воєнній сфері;

забезпечення відповідності завдань та кількісно-якісних параметрів Збройних Сил України, інших військових формувань, на які покладаються завдання щодо збройного захисту національних інтересів, напруженості та характеру розвитку воєнно-політичної обстановки у контексті загрози застосування воєнної сили;

формування, з урахуванням характерних рис сучасних воєнних конфліктів, необхідних обсягів недоторканих та мобілізаційних запасів, які потрібні для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань та функціонування економіки в особливий період;

підтримання на належному рівні боєздатності, мобілізаційної, бойової готовності Збройних Сил України, що передбачає передусім  їх оснащення сучасними системами озброєння, військової та спеціальної техніки, вдосконалення систем їх експлуатації та ремонту на основі впровадження новітніх технологій в національному оборонно-промисловому комплексі та належного фінансування вказаних заходів;

адаптація міжнародних договорів (угод), що були прийняті з питань обмеження чисельності збройних сил і звичайних озброєнь у Європі у контексті більш повного врахування сучасних реалій трансформації геополітичного простору та реалізації життєво важливих національних інтересів України.

Серед пріоритетів державної політики щодо забезпечення воєнної безпеки чільне місце посідає й планування та виконання комплексу заходів, спрямованих на створення сприятливих зовнішніх умов для безпеки держави.  Актуальність їх успішного виконання для України після проголошення нею на законодавчому рівні позаблокового статусу значно зросла. Особливо значення набуває активізація участі України у формуванні системи глобальних та регіональних військово-політичних стосунків, пов’язаних із забезпеченням воєнної безпеки, завершення правового оформлення  державного кордону України,  розвиток добросусідських відносин з іншими країнами, передусім з Російською Федерацією, як ключових умов забезпечення національної та регіональної безпеки.

Ситник Г.П.,

завідувач кафедри національної безпеки

Національної академії державного управління

при Президентові України

д.н.держ.упр., професор, заслужений діяч

науки і техніки України