UkrEngRus

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

За час свого існування людство безповоротно знищило біля 300 млрд. т кисню, замінивши його шкідливими сполуками, з яких кисень вже не може утворитися.

На Землі приведено у повну непридатність для ведення сільського господарства 1,5 – 2,0 млрд. га раніше родючих ґрунтів.

В результаті антропогенної діяльності температура атмосфери з початку XХ сторіччя зросла приблизно на 2 – 3 градуси за Цельсієм.

Наша цивілізація за станом технологій, можливостями біосфери досягла критичної межі через перенаселеність планети.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні протягом року в атмосферу надійшло 6,7 млн.т забруднюючих речовин, на підприємствах України утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів. З природних водних об’єктів України забрано 14,8 млрд. м3 води, у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків.

Різко знизився загальний рівень здоров’я населення України. У 2015 році  померло 594 тис. 800 осіб, народилось 411 тис. 800 осіб.

Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

В Україні ВІЛ-інфіковані 185 147 осіб, хворі на СНІД 38 455 осіб.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки. Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб).

Нелегальні мігранти здійснюють на території України кримінальні злочини, загострюють санітарно-епідеміологічну ситуацію.

Зростає рівень криміналізації суспільства. В Україні протягом 2015 року виявлено 5 млн. 651 тис. 824 злочина, засуджено 947тис. 983 особи.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні порушуються права і свободи людини. Правоохоронними органами застосовуються необґрунтовані затримання та арешти.

Широко розповсюджене незаконне насильство для отримання зізнання у скоєнні злочину.

Порушуються права власності, зокрема, незаконні захвати земель або іншої власності всупереч закону.

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альянсу в цілому..***У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. ***Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування..***Євросоюз створить новий Генеральний директорат з питань оборони, промисловості та космосу для допомоги у фінансуванні, розвитку та розгортанні збройних сил..***

 

There are no translations available.

В.А.Мандрагеля, доктор філософських наук, професор кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України: «…взаємозв’язок між національною та міжнародною безпекою стає все більш щільним, а взаємовпливі все більш доленосними і непередбачуваними. Виходячи зі зростаючої динаміки глобалізації у всіх сферах життя людства, слід прогнозувати, що ця тенденція збереже свою актуальність у найближчі десятиліття».

***

Як відомо, у найширшому розумінні безпека розуміється як стан захищеності від загроз ключовим цінностям (людини, суспільства, держави). Слід зауважити, що у класичній літературі з питань безпеки (національної або міжнародної), загроза переважно розглядається як частина ширшого поняття – “небезпека”. Різницю між ними найлегше простежити у військовій сфері. Воєнна небезпека – це потенційна можливість виникнення війни або збройного конфлікту тощо, а воєнна загроза – це реальна, іноді невідворотна можливість здійснення воєнного нападу.

Для визначення ступеня загрози в стратегічному плануванні США вже тривалий час використовують три терміни  – “загроза”  (“threat”), “виклик” (“challenge”) та “ризик” (“risk”) . Вони визначають можливості якої-небудь країни, групи країн, або явищ, процесів загрожувати (“загроза”), протидіяти (“виклик”) або певним чином заважати (“ризик”) досягненню цілей національної безпеки.

При цьому під загрозою аналізується широкий спектр заходів, які  на Заході прийнято розглядати як комплекс викликів, ризиків, небезпек тощо. Іноді до них додаються певні прикметники, зокрема, безпосередня загроза, близька загроза, потенційна загроза тощо. Деякі автори під поняттям виклик розуміють потенційну загрозу. Підкреслимо, при визначенні безпеки акцент робиться, насамперед, на захищеності – наявності засобів і організаційних заходів, інститутів, домовленостей з партнерами тощо.

Але весь комплекс захищеності визначається характером і масштабом загроз, викликів, ризиків. Ще К. Клаузевиць у своєму класичному творі “Про війну” (1831 р.) наголошував на потребі простежувати масштаби та інтенсивність зусиль (жертв), які може допустити держава (а в демократичній країні – і суспільство) для досягнення тих чи інших цілей. Яку ціну готові платити за це сучасні демократії? Як ми знаємо, дуже малу. Про це, зокрема, пише Ф. Фукуяма в праці “Америка на роздоріжжі” [1].

Історично так склалося, що питання внутрішньої безпеки держав завжди вважалися їх суверенною справою. Але останнім часом усе частіше внутрішні збройні конфлікти в конкретних державах стають предметом занепокоєності сусідніх держав, оскільки вони спричиняють масштабні потоки біженців, дестабілізують ситуацію тощо. Так К. Холсті підрахував, що в середині 1990-х рр. вже до 72% воєн (збройних конфліктів), що спостерігались у світі після закінчення Другої світової війни, були внутрішніми[2]. До 2009 р. цей показник зріс до 84%.

У новітній історії, після Другої світової війни, концепції вивчення міжнародної безпеки були зосереджені на використанні сили між націями, з особливою увагою на ролі великих держав. Це відображало традиційні уявлення про те, що міжнародна безпека обов’язково передбачає територіальну цілісність і загроза втрати її спричиняє війни.

У 1980-х рр. поняття міжнародна безпека почало розмиватися з огляду на:

– кого або що треба убезпечувати;

– природу міжнародних загроз;

– тип реагування на загрози.

З’явилися нові концепції, урізноманітнилися суб’єкти безпеки (зокрема,  людська безпека, безпека соціальної групи), розширився спектр загроз (екологічна безпека, кібербезпека) і поширилися форми реагування на них (невійськові колективні дії, народна дипломатія тощо).

У теоріях безпеки дуже багато уваги приділяється інтерпретації загроз і небезпек, які можна розглядати так: по-перше, це загроза виживанню, отже, небезпека пов’язана із загрозами і навіть емоційно-психологічним і ментальним сприйняттям загроз; по-друге, безпека вказує на об’єкт (на кого чи на що спрямована загроза), а також суб’єкт (ким або чим може загрожувати); по-третє, безпека включає засоби убезпечення об’єкта від загрози [3].

Поширення значення “міжнародна безпека” трапляється, коли відбувається зміщення в поняттях – з об’єкта безпеки на загрозу безпеці або засоби забезпечення безпеки. Таке зміщення можливе через використання різних предикатів до слова “безпека”. Наприклад, екологічна безпека зміщує фокус уваги з воєнних загроз на загрози навколишньому середовищу, безпека людини – з безпеки держави  на безпеку індивіда тощо. Перші дві галузі (загроза та об’єкт) створюють основну проблему щодо визначення міжнародної безпеки. Хоча і третя галузь – відповідь (реакція) –  відіграє певну роль.

Початок теоретичної дискусії щодо поняття “загальна безпека” було покладено у статті професора Прінстонського університету Р. Ульмана “Нове визначення безпеки” (1983 р.) [4]. Він зробив особливий наголос на тому, що вузьке визначення національної безпеки відволікає увагу політиків й експертів від невійськових загроз, які все більше інтернаціоналізуються і набувають міжнародного характеру. При цьому деякі з найнебезпечніших з них можуть виходити із середини самої держави

Того ж року була надрукована робота англійського вченого Б. Бузана “Народ, держава і страх”, у якій вперше у світовій теорії безпеки акцент робиться на інтересах особистості. При цьому автор наголошує, що за певних обставин сама держава може стати основним джерелом небезпеки для окремої людини і що інтереси безпеки особистості й людини можуть не тільки не збігатися, але й вступати в суперечності [5].

Сьогодні з’являються нові тенденції у розумінні міжнародної безпеки, які суттєво відрізняються від традиційного тлумачення за такими показниками:

1. Об’єкт аналізу.

У класичних школах дослідження міжнародної системи центром аналізу постає тільки держава, що не дозволяє розглянути зміст загроз особистості, соціальним групам. Відтак останні доволі часто постають жертвами держави. У модерних підходах до міжнародної безпеки враховується безпека людини. Це дозволяє аналізувати ту шкоду, яку може спричинити держава своїм громадянам. Як зауважив Б. Блечмен, хоча захист держави є важливим для людського благополуччя, це не є достатнім гарантом для індивідуального благополуччя [6].

2. Характер загрози.

Традиціоналісти акцентують увагу на зовнішньому характері загрози. Оскільки фокусом аналізу виступає держава, то для прихильників такої точки зору реальною є загроза, що виходить від іншої держави. Таким чином нехтуються загрози, що виходять із середини держави, зокрема такі, як політичні репресії, громадянські війни, заворушення та інші.  Але людство сьогодні стурбоване дискримінацією, невмотивованим насильством, нелегальною імміграцією, поширенням наркотиків та організованою злочинністю. У нових підходах щодо дослідження міжнародної безпеки розглядається весь спектр загроз, звідкіля б вони не виходили.

3. Урахування довгострокових потенційних загроз.

Суттєвим недоліком традиційних дефініцій є неспроможність тримати увагу на довгострокових потенційних загрозах, наприклад, таких, як СНІД. Модерні підходи зосереджують увагу на розвитку таких спроможностей, оскільки невоєнні загрози можуть спричинити катастрофічні збитки [7].

4. Засоби реагування на загрози.

Вагомим недоліком підходу традиціоналістів можна вважати занадто вузький арсенал засобів реагування на загрози. Зазвичай – це нарощування військової могутності. На противагу їм, сучасні дослідники розглядають невоєнні засоби на тлі всього спектру альтернатив.

І особливо слід наголосити на все більш відчутний зв’язок між національною і міжнародною безпекою. Отже, при їх аналізі важливо сформувати синтезований міждисциплінарний військово-цивільний підхід до вирішення проблем. А це, у свою чергу, вимагає певних зусиль і взаємоповажного ставлення для того, щоб зрозуміти основи логіки кожної з “дисциплін”. Прикладом можуть служити процеси розробки й формулювання таких документів, як, наприклад, концепція / стратегія національної безпеки, доповіді міжнародних організацій із проблем міжнародної безпеки, де гармонійно сполучаються військовий і цивільний підходи.

Свого часу класик політичного реалізму Г. Моргентау запропонував розглядати проблему безпеки крізь призму національних інтересів, що дозволило поєднати національну безпеку з великою політикою. Якщо на ранніх етапах досліджень західних політологів проблема національної безпеки уявлялася в основному як проблема забезпечення військової безпеки, то висновки американського дослідника дозволили включити в її зміст усі життєвоважливі інтереси країни й засновану на них політику держави [8].

Г. Кіссінджер вказував, що політика національної безпеки охоплює всі дії, за допомогою яких те чи інше суспільство прагне забезпечити свою життєздатність, а також реалізувати свої завдання на міжнародній арені. На думку іншого колишнього держсекретаря США 3. Бжезинського, безпека Америки залежить не тільки від військової могутності, але й від могутності в економічній, соціальній, політичній, моральній та інших сферах, які тісно пов’язані з міжнародною обстановкою.

Отже, зусиллями насамперед західних політиків і політологів, у поняття національної безпеки став вкладатися більш широкий зміст, суть якого зводиться до здатності держави захистити національні цінності й інтереси в конкретних зовнішніх і внутрішніх умовах. При цьому інтереси національної безпеки країни випливають із значного  більшого, ніж раніше, спектра цінностей, які включають права людини, свободу, економічне процвітання і служать для визначення конкретних інтересів і пов’язаних з ними географічних проблем, зокрема територіальної цілісності, союзників, безперешкодного доступу до світових ринків, джерел стратегічних ресурсів та ін.

Зміни у підходах до національної безпеки держави найкраще всього можуть бути проілюстровані прикладом Об’єднаного Королівства Велика Британія, оскільки між передостанньою та останньою версіями концептуальних документів у сфері безпеки пройшло лише два з половиною років. Зокрема у березневій 2008 р. версії Стратегії національної безпеки Об’єднаного Королівства зазначається, що безпосередньої загрози для країн Співдружності сьогодні не існує, але наявні непрямі загрози, які включають міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, конфлікти і слабкі держави, пандемії і транснаціональну злочинність. У документі зазначається, що за останню декаду погляди на національну безпеку розширилися і включають загрозу індивіду, способу життя людини. [9].

Але вже у жовтні 2010 р. в Лондоні з’явилася нова версія Стратегії національної безпеки. В ній застосований принципово новий підхід до визначення рівнів (класів) ризиків, в залежності від взаємодії двох параметрів за шкалою: низький – високий. Перший параметр стосується впливу (ефекту) того чи іншого ризику на безпеку та життєдіяльність людини, суспільства, держави. А другий – вказує на ймовірність актуалізації того чи іншого ризику.

Таким чином усі ризики були розбиті на три рівні (класи), відповідно до пріоритетності. До першого рівня (класу) увійшли наступні:

- міжнародний тероризм, що впливає на Об’єднане Королівство та його інтереси, що включає хімічну, біологічну, радіологічну та ядерну атаки терористів та/або значне підвищення рівня тероризму у Північній Ірландії;

- ворожі атаки на кіберпростір Об’єднаного Королівства з боку інших держав та значний рівень кіберзлочинності;

- великі катастрофи або природні катаклізми, які вимагають національного реагування,  на кшталт морських повнів, які зачіпають три і більше регіонів країни, або пандемії грипу;

- міжнародні збройні конфлікти, які зачіпають Об’єднане Королівство, його союзників, інші держави та недержавних акторів.

Серед другого рівня (класу) ризиків визначаються такі:

- напад на Об’єднане Королівство з боку інших держав або за їх дорученням, з використанням хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї;

- ризик великої дестабілізації обстановки, повстань або громадянської війни, що створює умови для нападу з боку терористів на Об’єднане Королівство;

- значне підвищення рівня організованої злочинності;

- масштабні перебої з отриманням інформації, передачею та зберіганням її супутниками, що може бути викликано свідомою атакою іншої держави;

До третього рівня (класу) ризиків відносяться наступні:

- широкомасштабний збройний напад на Об’єднане Королівство з боку іншої держави без використання зброї масового ураження, з фатальними наслідками та значними пошкодженнями інфраструктури країни;

- значне підвищення рівня тероризму, організованої злочинності, проблема нелегальних мігрантів контрабанда;

- припинення (перебої) постачання нафти і газу або цінова нестабільність на них, що спричинені війною, іншою значною подією, політичними заколотами або маніпуляціями з боку постачальників;

- радіоактивне забруднення цивільного об’єкту, що спричиняє негативні наслідки в одному і більше регіонах країни;

- напад будь-якої держави на країну НАТО або ЄС, яка потребує відповідної реакції Об’єднаного Королівства;

- напад на території Співдружності як наслідок суперечностей щодо суверенітету або ширшого регіонального конфлікту;

- коротке або середньострокове припинення постачання певних ресурсів (продукти харчування, мінерали тощо), які є важливими для країни [10].

Таким чином, проведений порівняльний аналіз цих двох документів свідчить про те, що взаємозв’язок між національною та міжнародною безпекою стає все більш щільним, а взаємовпливі все більш доленосними і непередбачуваними. Виходячи зі зростаючої динаміки глобалізації у всіх сферах життя людства, слід прогнозувати, що ця тенденція збереже свою актуальність у найближчі десятиліття.

Література:

1. Фукуяма Ф. Америка на распутье: Демократия, власть и неоконсервативное наследство / Фрэнсис Фукуяма; пер. с англ. А. Георгиева. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2007. – С. 42, 148.

2. Holsti K. The state, war, and the state of war./ Kalevi Holsti // Cambridge: Cambridge University Press, 1997. – P. 198-200.

3. Paris R. Human Security: Paradigm Shift or Hot Air? / R. Paris // International Security. – 2001. – № 26. – P. 87–102.

4. Ulman R. Redefining Security / R. Ulman // International Security. – 1983 – Vol. 8. – № 1. – P. 133.

5. Buzan B. People, State and Fear: The National Security Problem in International Relations / Barry Buzan // Chapel Hill, 1983.

6. Blechman B. International Peace and Security in the Twenty-first Century.  In Statecraft and Security: the Cold War and Beyond (Ed. Ken Booth)./ B. Blechman //  Cambridge: Cambridge University Press, 1998. – P. 289–307.

7. Garrett L. The Lessons of HIV/AIDS / L. Garrett // Foreign Affairs. – 2005. – № 84. – P. 51-64.

8. Morgenthau H. Politics among nations; the struggle for power and peace. 3d ed. / Hans  Morgenthau // New York: Alfred A. Knopf, 1960. – P.17.

9. The National Security Strategy of the United Kingdom. Security in an interdependent world. – London. – March 2008. – P. 3.

10. The National Security Strategy of the United Kingdom. A Strong Britain in an Age of Uncertainty. – London. – October 2010. – P. 27.