UkrEngRus

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

За час свого існування людство безповоротно знищило біля 300 млрд. т кисню, замінивши його шкідливими сполуками, з яких кисень вже не може утворитися.

На Землі приведено у повну непридатність для ведення сільського господарства 1,5 – 2,0 млрд. га раніше родючих ґрунтів.

В результаті антропогенної діяльності температура атмосфери з початку XХ сторіччя зросла приблизно на 2 – 3 градуси за Цельсієм.

Наша цивілізація за станом технологій, можливостями біосфери досягла критичної межі через перенаселеність планети.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні протягом року в атмосферу надійшло 6,7 млн.т забруднюючих речовин, на підприємствах України утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів. З природних водних об’єктів України забрано 14,8 млрд. м3 води, у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків.

Різко знизився загальний рівень здоров’я населення України. У 2015 році  померло 594 тис. 800 осіб, народилось 411 тис. 800 осіб.

Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

В Україні ВІЛ-інфіковані 185 147 осіб, хворі на СНІД 38 455 осіб.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

Зростання обсягів нелегальної міграції в Україну становить реальну загрозу для суспільної безпеки. Україна входить у першу п’ятірку країн, де проживають міжнародні мігранти (6,8 млн. осіб).

Нелегальні мігранти здійснюють на території України кримінальні злочини, загострюють санітарно-епідеміологічну ситуацію.

Зростає рівень криміналізації суспільства. В Україні протягом 2015 року виявлено 5 млн. 651 тис. 824 злочина, засуджено 947тис. 983 особи.***

Загрози самозбереженню та розвитку людини:

В Україні порушуються права і свободи людини. Правоохоронними органами застосовуються необґрунтовані затримання та арешти.

Широко розповсюджене незаконне насильство для отримання зізнання у скоєнні злочину.

Порушуються права власності, зокрема, незаконні захвати земель або іншої власності всупереч закону.

Воєнна доктрина РФ в переліку загроз містить розширення НАТО і нарощування можливостей США та альянсу в цілому..***У Стратегії Національної безпеки США дії Росії кваліфіковані як агресія що потребує протидії.. ***Глави оборонних відомств країн ЄС погодили новий план оборони і безпеки та домовилися створити новий штаб і спільні сили швидкого реагування..***Євросоюз створить новий Генеральний директорат з питань оборони, промисловості та космосу для допомоги у фінансуванні, розвитку та розгортанні збройних сил..***

 

There are no translations available.

Р.Марутян, кандидат історичних наук, доцент кафедри національної безпеки НАДУ при Президентові України: «… в умовах сучасного глобального суспільства інформація стає стратегічним продуктом. Здатність суспільства та його інститутів збирати, накопичувати та використовувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики».

***

Кінець ХХ століття вніс значні зміни у розуміння феномену інформації та її соціального значення. Це пов’язано з процесом формування інформаційного суспільства, тобто суспільства, основною характеристикою якого є інформація, інформаційна революція стала передумовою становлення та розвитку нової формації – інформаційного суспільства. Можна стверджувати, що в умовах сучасного глобального суспільства інформація стає стратегічним продуктом. Здатність суспільства та його інститутів збирати, накопичувати та використовувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики.

В сучасній науковій парадигмі питання термінології теорії інформаційного суспільства стають визначальними. Відсутність чіткого й змістовного визначення наукових понять з цієї проблематики ускладнює розробку й реалізацію інформаційного права, конституювання інформаційних відносин у державі. Некоректне формулювання термінів, їх використання в науковій літературі та законодавчо-нормативних актах призводить до неоднозначного розуміння цих понять. На нашу думку, сучасна наукова парадигма потребує нового й більш чіткого визначення поняття “інформаційні ресурси”.

Інформаційне суспільство несе людству нові виклики та величезну можливість для забезпечення подальшого розвитку, але водночас, воно вимагає активної участі всіх в осмисленні та втіленні в життя нової інформаційної парадигми. Система державного управління інформаційною сферою стає питанням національного виживання.

Надзвичайно важливо при розробці стратегій, доктрин, проектів у сфері інформаційної безпеки України є визначення базових понять наукової методології теорії безпеки та інформаціології з метою їх практичного застосування. Це підкреслює необхідність подальшого вивчення та доопрацювання таких наукових дефініцій як “інформація”, “інформаційні ресурси”, “інформаційна інфраструктура” тощо.

Визначень поняття “інформаційні ресурси” в нормативних документах та науковій літературі існує досить багато. Але єдиної думки серед науковців по відношенню до цього соціального феномену ще немає.

Впровадженню в науковий обіг цього терміна і позначення їм усіх документально-фіксованих результатів людської діяльності в різних сферах (кінець ХХ століття) сприяло оформлення інформаціології як фундаментальної науки. Поняття “інформаційного ресурсу” суспільства є одним із ключових понять соціальної інформатики. Широке застосування цього терміну почалось після виходу книги Г. Громова “Національні інформаційні ресурси: проблеми промислової експлуатації” (1984), але ще досі немає його універсального визначення та єдиної та об'єктивної класифікації, проте сам термін активно використовується в теорії та практиці різних наук.

В офіційних документах інформаційним ресурсом названо, наприклад, бібліотеку. Відповідно до словників, ресурс, – це те, що не потребує додаткового опрацювання для того, щоб їм скористатися. А ми знаємо, що бібліотечні дані вимагають цього. Якщо в США потужні розробки з ринкових механізмів написані англійською мовою, то для людей, які англійською не володіють, ці знання не є ресурсом. Таким чином, варто ще уточнити, що ж таке інформаційний ресурс? Адже вкладаючи гроші в його розвиток, ми маємо знати, що ним можна користуватися без додаткових витрат.

Перше визначення дефініції “інформаційний ресурс” було наведено у Законі України “Про Концепцію Національної програми інформатизації”: “сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо.). У Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів (затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. №259–р.) визначено, що національні електронні інформаційні ресурси – це “ресурси незалежно від їх змісту, форми, години та місця створення, форми власності, призначені для задоволення потреб громадянина, суспільства, держави. Національні ресурси включають державні, комунальні та приватні ресурси”. При цьому визначено, що “державні ресурси – ресурси, які є об'єктом права державної власності”. Однак “Порядок захисту державних інформаційних ресурсів і інформаційно-телекомунікаційних системах”, затверджений наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України від 24 грудня 2001 р. №76 дає таке визначення державних інформаційних ресурсів: “інформація, яка є власністю держави та /або необхідність захисту якої визначено законодавством” [1, с.182]. Слід також відмітити, що названа програма виділяє окрему категорію інформаційних ресурсів. В той час як прийнято під інформаційними ресурсами розуміти і саму інформацію і засоби її передачі та розповсюдження, згідно з Національною програмою інформатизації національна система інформаційних ресурсів – це розподілений банк даних і знань з різних галузей виробництва, науки, культури, освіти, торгівлі тощо. Це дещо відмінний від традиційного погляд на цю дефініцію.

Таким чином, незважаючи на значну кількість публікацій, що з'явилися з цієї теми в 90–і роки, на сьогоденні немає однозначного тлумачення цього терміну. Аналіз існуючих дефініцій поняття "інформаційні ресурси" показує, що одні автори, наприклад, Н. Зинов'єва до інформаційних ресурсів відносить знання, зафіксоване на матеріальних носіях, тобто соціальну інформацію; автори термінологічного словника "Бібліотечна справа" (М.,1997) під інформаційними ресурсами розуміють "сукупність інформаційних даних на традиційних носіях, що зберігаються в бібліотеках і інших інформаційних установах..."; В. Воробйов у це поняття включає крім інформації й засоби її обробки, а інші вчені додають до компонентів інформаційних ресурсів і кадрове забезпечення. Відома російська дослідниця І. Бачило так поділяє інформаційні ресурси: інформаційні ресурси сформовані за чинником змісту: правові, технічні, наукові, статистичні, фінансові, ЗМІ й т.д., інформаційні ресурси, сформовані за ознакою власника (із правом власності, володіння, з повноваженнями виключного права). Ще один зріз – систематизації інформаційних ресурсів – по цілям: знання, ресурс управління, ресурс виробництва й т.п. [2, с.79].

Поняття інформаційні ресурси вживається у вузькому й широкому змісті й значенні. Крім того, у якості основної мінімальної одиниці інформаційних ресурсів автори у своїх дефініціях використовують категорії "інформація", "закінчений текст", документ, інформаційні дані, інформаційні повідомлення. У російському проекті міждержавного стандарту "інформаційно-бібліотечна діяльність бібліографія", що розроблена ще у 2000 році, дефініція інформаційних ресурсів визначається через категорію "дані" або "інформаційні дані". Системний підхід до такого явища як інформаційні ресурси, природно, вимагає встановити їх метасистему. У її якості, на думку російських вчених Н. Шащекина, Н. Зинов'євій, правомірно виступає інформаційний фонд. "Інформаційний фонд, – пише Н.Б.Зинов'єва, – являє собою "об'єктивне" за термінологією К. Поппера, знання, відчужене від індивідуального суб'єкта й соціалізоване".

Таким чином, сучасна українська історіографія з цього питання розглядає “інформаційні ресурси” як сукупність відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальновизнаного уявлення про них, пов'язує це поняття з поняттям документа.

На нашу думку, комплекс проблем, обумовлених необхідністю входження України у світовий інформаційний простір вимагає від вітчизняної наукової громадськості переосмислення базових дефініцій теорії та методології інформаційного суспільства, розробки методологічних основ використання інформаційних ресурсів держави як фундаменту для формування і реалізації політики забезпечення національних інтересів на інформаційному рівні і створення національної системи інформаційної безпеки України. Під методологічними основами використання інформаційних ресурсів слід розуміти єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ забезпечення на інформаційному рівні формування, циркуляції, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо).

На нашу думку, в широкому значенні інформаційний ресурс – це важливий засіб, джерело соціального розвитку і прогресу, який актуалізується в людській діяльності та ефективно використовується в якості інструмента соціальних перетворень. Це головний ресурс людській діяльності.

В вузькому значенні – це  продукт виробництва і обміну, об’єкт протиборства і суперництва, сировина для цілеспрямованої (доцільної) соціально-економічної діяльності людини, під час якої створюється інформаційний (інтелектуальний) продукт і задовольняються потреби та інтереси людини.

Зміст інформаційного ресурсу ми пропонуємо розглядати у двох аспектах – як процес поступового розвитку інформаційної сфери, та як продукт, тобто об’єкт інтелектуальної праці людини. Зміст інформаційного ресурсу – це внутрішній стан, сукупність процесів, що характеризують взаємодію їх компонентів між собою і середовищем та зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміни. В цьому розумінні зміст інформаційних ресурсів є процесом творення та відтворення інфосфери. Отже, зміст інформаційного ресурсу – це система чи сукупність засобів задоволення інформаційних потреб людини. Як будь яка система інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура, постійно змінюються, відповідно змінюється і їх зміст.

Інформаційним ресурсом є лише та інформація, що актуалізована в суспільстві використана та ефективно реалізована в економіці, освітніх технологіях тощо. Це та інформація, яка входить у систему людської діяльності й має практичне значення для людини як в її соціальному, так і особистому житті.

Інформаційна основа діяльності у всіх сферах життя суспільства є фундаментом або стратегічним ресурсом соціального розвитку й прогресу. За значимістю та специфічністю інформаційний ресурс перевищує всі інші, але, як і всі інші, має свій життєвий цикл (Див. рис. 1.).

Рис. 1. Життєвий цикл інформаційного ресурсу

В різні періоди соціальної історії інформаційні знання не тільки добувалися, накопичувалися, використовувалися, але й систематизувалися. Це еволюційно, а іноді й стрибкоподібно виводило людство на якісно новий рівень технологічного й соціально-економічного розвитку.

Інформаційні ресурси можна розглядати як продукт інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої та творчої частини працездатного населення країни. Також, це унікальний продукт інформатизації, сукупність техніко-технологічних, соціально-політичних, економічних та соціально-культурних компонентів, факторів, умов, за яких інформація та знання стають реальним та ефективним ресурсом соціально-економічного та духовного розвитку країни.

Специфічним інформаційним ресурсом є людина як носій, споживач і перетворювач соціальної інформації. Остання сама по собі не має цінності, оскільки є результатом відображення образів реального світу в людському мозку. Вищою формою такого відображення є свідомість. Таким чином, інформація нерозривно пов'язана з людиною і процесом її життєдіяльності. Cаме людина є джерелом і критерієм соціально-економічного прогресу. Відтворення людини на якісно новій інтелектуальній основі – вища мета суспільного виробництва. Тільки людина фізіологічно та психологічно здатна переробити обсяг інформації, що циркулює в суспільстві в окремий історичний період.

Людина є унікальним соціальним ресурсом, неповторною істотою, що має особистісні риси, професійні якості та володіє певним набором знань та особистими навичками користування ними – це той ресурс, який неможливо повторити і відтворити. Виходячи з цього, ми вважаємо, що людина є критичним інформаційним ресурсом суспільства, так само як родюча земля є критичним ресурсом сільського господарства, а енергія – критичним ресурсом промисловості. Тому, актуальною є проблема збільшення критичного інформаційного ресурсу нації і держави.

Для того щоб стати інформаційним ресурсом, інформація повинна мати специфічні соціально значущі якості, які мають технологічну цінність для практичного застосування в процесі життєдіяльності людини.

Від ставлення суспільства до специфічного інформаційного ресурсу залежать перспективи інтеграції до глобальної інформаційної інфраструктури. Усвідомлення вирішальної ролі інформаційного ресурсу державами, що прагнуть інтегруватися у світове інформаційне співтовариство в найближчому майбутньому, стає важливою передумовою здійснення інтеграційних процесів. Становлення інформаційного суспільства супроводжується потужним соціальним замовленням на ринку інформаційних послуг. Нове інформаційне середовище стає природним середовищем для людей.

Глобальний інформаційний простір як якісно нове середовище функціонування й розвитку міжнародних відносин, органічно містить у собі економічні, політичні, соціальні й культурні процеси, а самі інформаційні технології стають значною змістовною характеристикою цих процесів, створюють принципово нові умови функціонування й розвитку інформаційних ресурсів.

Державні інформаційні ресурси – інформаційні ресурси, що є власністю держави, які створені, придбані, накопичені за кошти державного бюджету, позабюджетних державних фондів, на кошти платників податків, вони є об'єктом права державної власності, необхідність захисту яких визначена законодавством. Це інформаційні реєстри та регістри, що використовуються як задля виконання своїх функцій органами державної влади, забезпечення їх відкритості, так і задля здійснення послуг населенню, підприємствам та організаціям.

Застосовуючи системний підхід, ми пропонуємо віднести до інформаційних ресурсів держави людину, знання, інформацію, засоби обробки та поширення інформації (ЗМІ, інформаційно-комунікативні технології (ІКТ), інформаційні агентства і мережі, комп’ютерні банки даних).

Таким чином, можна стверджувати, що стрімкий і глобальний розвиток інформаційної сфери, сучасних інформаційних технологій, значною мірою впливає на політичну, економічну, соціокультурну, та інші складові процесу розвитку суспільства і держави, а інформаційні ресурси в сучасних умовах стають системоутворюючим фактором життєдіяльності суспільства. В таких умовах, головною складовою безпеки розвитку з сучасної фундаментальної точки зору слід вважати усвідомлення суспільством механізму соціального розвитку, а також наявність стратегічної концепції репродукції, використання, нарощування специфічного інформаційного ресурсу.

 

Література

1.      Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації від 4 лютого 1998 року №75/98–ВР. – //Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №27–28.

2. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: Учебник. – СПб., 2005. – 725 с.